Мені зараз 30 років, і я ніколи не була заміжня. Раніше у мене були відносини серйозні, ми планували одружитися, але не склалося у нас тоді і ми розлучилися. Зараз я вже живу з іншим чоловіком. Він старший за мене на 7 років, працьовитий, добре заробляє, кохає мене і має своє житло.
В загальному, мене в ньому все влаштовує, єдиний мінус – це те, що він вже був один раз одружений, і у нього є дитина від попереднього шлюбу.
Зі своїм чоловіком Валентином живу «душа в душу» вже більше 3 років. Коли я переїхала жити до нього, він відразу став називати мене своєю дружиною, і продовжує це робити досі. Раніше мені здавалося, що штамп у паспорті про шлюб буде для нас простою формальністю, і я розраховувала, що цивільний чоловік сам колись все-таки запропонує мені розписатися. Але час минав швидко, а він все не поспішав цього робити.
Я вирішила, що потрібно щось змінювати, я стала робити Валентину обранцеві всілякі натяки, мовляв: пора б уже офіційно нам одружитися, щоб жити, як всі люди, і подумати про планування нашої сім’ї, бо у мене роки вже не зовсім молоді, а мені хочеться дітей.
Найчастіше Валентин уникав розмови, просив не псувати йому настрою. Потім сказав, що вже один раз помилився, одружившись, і робити це вдруге не має наміру зовсім, тим більше що його і так все влаштовує в нашому житті. На питання про те, що ж буде, якщо я чекатиму дитину, Валентин відповів, що в цьому випадку визнає батьківство, і якщо ми коли-небудь розлучимося – буде надавати матеріальну допомогу малюкові.
Відвертісь мого чоловіка дуже здивувала мене: з одного боку, мене все в наших відносинах влаштовує, і я навіть без штампа вважаю нас сім’єю. А з іншого боку – родичі і колеги по роботі мене постійно запитують: «Та коли ж ви нарешті вийдеш заміж?». Всі, кому не лінь, задають питання про особисте життя, і розповідають історії своїх знайомих, в яких чоловіки роками живуть разом з ними, а потім знаходять іншу, йдуть від співмешканок і одружуються в лічені місяці з іншими. Я розумію, що завжди потрібно думати власною головою, і не йти на поводу у громадської думки, але розумію, що в цьому є доля правди.
Не знаю, як вже говорити зі своїм чоловіком: спробувати його вмовляти щодня, піти від нього або змиритися. Що порадите? Чи є якась різниця в тому, живуть люди зі штампом або без? Але люди постійно про мене пліткують.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
