Я вважаю, що діти на старості років мають доглядати своїх батьків, адже в молоді роки вони зробили все заради того, щоб діти мали щасливе дитинство і гарне майбутнє для себе.
Але не вважаю, що діти мають облишити все, пожертвувати усім, щоб батьківську старість проживати разом роками, не дивлячись на свої інтереси.
Батьки теж мають розуміти, що дітям важко, у них є сім’я, робота, свої справи, тому вже на старості років батьки теж мають підлаштовуватися під своїх дітей, інакше щастя, добробуту і взаєморозуміння в родині не буде.
Мами моєї не стало, на жаль, ще 10 років тому. Батько живе в селі сам, він тримає чимале господарство.
У мене вже своя сім’я: чоловік та двоє дорослих дітей. Живемо в місті і маємо трикімнатну квартиру.
До свого тата зараз часто їздити ми не маємо змоги, адже працюємо, багато своїх турбот, часи дуже важкі сьогодні, але, як тільки випаде нагода, намагалися разом з дітьми провідати батька, купити йому продуктів, допомогти усім, чим можемо.
Ми завжди, коли приїжджали, допомагали батькові по господарству. Батько без нас ніколи не садив і не копав картоплю. Але й грошима він нам добре допомагав, коли продавав щось зі свого господарства, а воно у тата було чималеньким.
Спочатку я навіть розмови не вела з ним про те, що все господарство потрібно продати, адже татові вже нелегко працювати, все таки роки вже не ті, не молодий чоловік. Я добре розуміла, що він з дитинства звик до праці і йому це подобається.
Тато все робить з любов’ю для нас, адже хоче нам допомогти.
А зараз він зовсім старенький, бачу, що дуже важко йому щось робити вдома. Тому ми з чоловіком пропонували, щоб він залишав село і ми заберемо його до себе додому, у нас в квартирі одна кімната вільна.
Тато погодився продати господарство, але їхати до нас відмовився. Сказав, що буде жити в себе в хаті і все, він нікуди їхати не хоче, дім у нього один і свого віку він хоче доживати вдома, в своїй рідній хаті.
Вмовляти тата марно, він вже прийняв рішення і ні з ким рахуватися не збирається.
Але у нас з чоловіком своя робота, свої турботи зараз, діти, сидіти ми з ним в селі не можемо теж, адже потрібно все покинути і усім разом сидіти біля тата в селі.
Але ж це зовсім не правильно! А про те, щоб знайти йому якусь доглядальницю й мови бути не може, тато не хоче, щоб ми витрачали гроші.
Можливо, в когось була така ситуація і ви порадите мені, як вчинити. Бо й тата свого шкода і кинуте все і перебратися в село ми теж не можемо, адже у нас своє життя і робота в місті.
Я, щиро кажучи, не дуже розумію батьків, які не думають про дітей, а хочуть, щоб всі дивилися тільки на їхні примхи. Я не знаю, як правильно вчинити: і тата шкода, і маю своє власне життя. Як вмовити батька, що світ не має крутитися лише навколо нього, що й про нас потрібно подумати йому?
Фото ілюстративне.