fbpx

Усі люди дивуються, що Олені давно за 50, а вона ще в свої роки 3 роботи має. Дехто навіть заздрить її заробіткам, адже заробляє вона майже тисяч 30. Та лише родина її дуже шкодує, адже знає про долю її

В житті дуже часто буває так, що якщо людина сама не цінує себе та свою працю, то її не цінуватиме ніхто, навіть найрідніші і найближчі люди, і це досить таки гірка правда, особливо у наші дні.

– Пані Олено, можливо ви чай поп’єте з нами разом хоч сьогодні, куди вам вже зараз спішити, досить пізно у всіх всі вдома вже, справи ваші зачекають? Нічого вам тягнути усе самій.

– Ні, не зможу сьогодні, вибачте мене, дівчатка, будь ласка, мені ще й на другу роботу потрібно встигнути сьогодні, поспішаю я дуже.

Олена вже багато років прибирає головний офіс компанії: там близько 10 кабінетів та й трохи більше 50 співробітників працюють. Хороші зарплати, звісно, і завищені вимоги до всіх без винятку, починаючи від менеджера та закінчуючи звичайнісінькою прибиральницею.

Сама Олена вже більше 12 років прибирає кабінети та великі коридори з ранку і до обіду, а після поспішає на другу роботу. Після того, як і там всі приміщення прибере, все сміття винесе та пил протре весь, відразу жінка відправляється поспіхом додому для того щоб перепочити хоч трішечки від роботи важкої і потім приготувати вечерю на всю її величезну сім’ю.

А коли всі сідають вечеряти за стіл, вона теж швидко миє за всіма посуд та прибирає, адже потрібно наступного дня дуже рано вставати, щоб встигнути приготувати сніданок усім та обід.

Олена вже 26 років у шлюбі живе, має двох дочок і сина. Чоловік багато років п’є. Зараз ноги каже його турбують, теж вдома сидить, а раніше, повертаючись з роботи, втомлена жінка його по усіх сусідах і друзях шукала, і вела на собі додому.

А сьогодні додому вона тягне два великі пакети з продуктами, ввечері Олена отримала свою невелику зарплату. Біля вхідних дверей зустрічає її маленька внучка Наталочка, за нею стоїть незадоволена середня дочка Тетяна.

– Чому так довго сьогодні, чого так час тягнути? Вона мені вже набридла запитаннями, коли ти прийдеш, сама знаєш, як вона любить тебе! Подивися за нею, поки я пройдуся, до друзів сходжу, хоч трохи голова відпочине, як я втомилася тут з вами!

Донька, не дочекавшись згіднох відповіді своєї матері, тікає з дому голосно грюкнувши дверима. Маленька Наталочка, посміхаючись, проситься на ручки до бабусі. Хоч руки у бабусі втомлені за цілий день і натруджені від важкої праці, але вона бере своє маленьке улюблене внучатко на руки. Рання дитина, народжена, як здавалося колись Тетяні, від великого кохання, через два роки потрібна була лише бабусі та тітці, на жаль.

Олена йде з малятком на руках на кухню, така втомлена, що ледь ноги несуть її. Гори брудного посуду, як завжди, порожні каструлі і сковорідки на плиті, які вже давно засохли, їх варто мити не одну годину – все як і завжди.

Олена сумно зітхає, садить свою маленьку внучку за стіл і дає їй листок і олівчики, щоб трішки помалювала, адже їй ще стільки всього потрібно встигнути зробити. Сама жінка відправляється готувати відразу. Олена витягує з сумки усі продукти, які сьогодні купила, відкриває порожній холодильник та всі придбані продукти кладе гарненько на полички. Миє велику каструлю і йде по картоплю.

Через годину вдома з’являється молодший син, якийсь сердитий на матір і голодний. З порога він бурчить на втомлену жінку, скаржиться, що ще з обіду зовсім нічого не їв, в холодильнику порожньо. І знову Олена у відповідь лише мовчить, вислуховуючи кожен докір.

До 8-ої години вечора вона йде на третю роботу, в цей час вона ходе прибирати у великий швейний цех. Наталочка залишається вдома зі своєю тіткою.

Олена повертається з робити дуже пізно, на годиннику вже близько десятої вечора. Прийшовши втомленою додому, жінка ще вислуховує різні суперечки між своїми дітьми, вони тільки й те роблять, що докоряють один одного  і все, нічого не змінилося за чимало років.

– Олено, а можливо досить вже бавити своїх давно дорослих дітей? Ну що ти їх вічно шкодуєш, вони ж тобі всі на шию сіли! Хай син з Тетяною на роботу, внучку в садочок, – переконують не рах Олену жінки на роботі.

– Ви що, ви ж нічого не розумієте! Сина ноги турбують. Та й внучці в садок рано, тільки 4-й рік пішов, слабке у неї здоров’я. А дочка Тетяна? Ні професії, ні розуму у неї немає. Так може заміж вийде скоріше і влаштує своє життя, подивимось, витягну, можливо, всіх!

Через 7 років нічого не змінилося. “Діти” підросли хіба, син навіть встиг 8 місяців пропрацювати на мийці, це взагалі здивувало матір, Олена вже думала, що він нарешті за розум вже взявся. Не сподобалося, кинув і знову “оселився” вдома біля телевізора.

Середня дочка, Тетяна, час від часу влаштовується працювати продавцем, але через нестачу, постійно в мінусі і звільняється щвидко. Заміж вона так і не вийшла – лінива, характер у неї зовсім непростий, та й як господиня з неї зовсім ніяка

Старша дочка більше 5 років проживши на квартирі з хлопцем повернулася додому. Дізнавшись, що у неї не може бути дітей, той вирішив з нею відразу розлучитися.

Радує Олену зараз тільки улюблена внучка Наталочка, яка любить її просто так і нічого ніколи не просить, лише хоче проводити час зі своєю бабусею.

Олена щодня повертається дуже втомленою з роботи, роки вже не молоді, здоров’я не те, що колись. Плаче ночами, але нікому матері пошкодувати, вона завжди всім щось винна. У дітей і так проблем багато, хіба їм до мами. Олена ніколи навіть не хоче думати, яке буде її життя, коли вона вже не зможе працювати, все тягнути на собі. Що вона тоді їстиме і хто її годуватиме?

Але хіба вона не винна сама?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page