Ніна все ніяк не могла звикнути до нового місця.
Яке ж все-таки життя непередбачуване, вона й гадки не мала, що колись доля закине її так далеко від дому.
Колишня директорка великого заводу, мати трьох дітей, не могла навіть подумати, що буде жити на старості років в будинку для людей похилого віку.
Цілими днями лише згадує зараз, що її життя колись було таким яскравим та цікавим, сповненим радості та достатку.
Була в моєї сусідки Ніни колись і високооплачувана робота, досить велика квартира, авто, хороший чоловік, дуже великий і славний господар і троє милих та чудових дітей, на яких вони дуже надіялися з чоловіком, яких любили дуже і за яких турбувалися понад усе.
Ніна зі своїм чоловіком виховували чудового сина і двох красунь доньок.
Їх усі любили та поважали.
Їх життя було сповнене достатку.
Лише зараз, за плином літ, Ніна зрозуміла, що щось таки пропустила у вихованні своїх дітей.
Хоча вони з чоловіком намагалися виростити хороших дітей і старалися для них в усьому.
Чоловіка її, на жаль, не стало майже 10 років тому.
А згодом вже прийшов той час, коли старенька мати, виявилася зовсім непотрібним своїм власним трьом дітям, просто зайвою у їх житті.
Свого часу її син Павло поїхав працювати закордон в Німеччину, ще 10 років тому.
Там одружився, має хорошу роботу.
Раз на рік приїздить в Україну провідати матір і сестер.
Останні роки навідувався рідше, не складалося зовсім у нього.
Дочки живуть, наче, й поряд з матір’ю, але справ мають багато, адже у кожної своя сім’я, свої власні справи та турботи.
Немолода жінка сумно поглядав у віконце, день дощило.
Всі йшли повз віконце, поспішали додому, де чекали на них рідні люди.
Дехто поспішав, несучи додому торби з продуктами для смачної домашньої вечері, а Ніна закрила очі і посміхнулася.
Моя сусідка тоді враз згадала, як весело колись проходили у них родині свята, вона ж з чоловіком так старалася для цього.
Завжди до них приходили родичі й куми на родинні і затишні застілля.
А ще завтра у неї день народження.
Самотній день народження, який вона вперше зустріне без привітань, ніхто навіть не згадає про неї. Нікому вона вже не потрібна.
Так і минув день у важких та непотрібних роздумах.
А вранці наступного дня у будинок для літніх людей почали сходитися родичі літніх дідусів та бабусь.
Декого діти забрали додому на вихідні, хто жив поруч, а кому принесли багато смаколиків.
Несподівано і до Ніни у двері хтось постукав.
– Заходьте! – промовила здивовано бабуся.
– Мамо! З днем народження вас! – почувся знайомий голос.
Ніна вмить посміхнулася.
До неї підійшла її невістка, дружина її сина Олега.
Мати вже й не пам’ятає скільки років не бачились вони.
Яка гарна невісточка, очі добрі, сама тендітна, видно, що втомлена з дороги, їхала дуже далеко.
– Надійко, це ти? Це, напевно, мені сниться? – здивовано запитала у невістки своєї Ніна.
Від такої приємної несподіванки, вона більше нічого сказати й не змогла.
– Мамо, та я це, звісно, я. Я вчора приїхала, хотіла сюрприз зробити вам. Чому ви не написали, що сестри відправили вас сюди? Ми з чоловіком гроші щомісяця надсилали, хороші гроші для вас. А вони нам нічого зовсім не сказали. Ми й не знали, що ви тут. Мамо, збирайте свої речі швиденько. Я замовляю квитки по телефону. Сьогодні вночі у нас поїзд буде, поїдемо разом з вами до нас. Поки будемо жити у батьків моїх всі разом. Зробимо вам документи, все оформимо, як належне. І будемо жити в Німеччині, будемо тепер жити разом там.
– Куди, невісточко? Я вже немолода людина? Яка Німеччина, який закордон? – щиро здивувалася Ніна пропозиції своєї невістки.
Не хвилюйся, я все розумію. Хочеш з онучкою познайомишся!
– Надійко, я не можу повірити в це. Це так несподівано, – не вірив чоловік.
– Я вас тут навіть на годину більше не залишу. Не таку старість ви у свого сина заслужили, мамо! Збирайте свої речі і ходімте зі мною!
Надія забрала свою свекруху в Німеччину. Родина все ніяк не могла повірити, що таке буває, адже тут доньки рідні відмовилися від матері, а невістка до себе забрала за кордон.
Невже таке буває дійсно?
Фото ілюстративне.