Діаспора
Українці за кордоном: важкі шляхи, які ми обираємо

Останнім часом попит на українських трудових мігрантів в Європі швидко зростає. Кажуть, працювати їм доводиться понаднормово, а жити по чотири людини в кімнаті, а то і взагалі у вагончиках. Ми поцікавилися у молодих земляків: в яких умовах живуть і скільки заробляють трудові мігранти з України? Та й взагалі чи планують вони повертатися на батьківщину?

Про це пише viche.ck.ua.

Ольга Михальченко (Іспанія, Марбелла), 22 роки. Вона нарoдилася в Соколівочці на Тальнівщині. По закінченні школи вийшла заміж і переїхала разом з маленьким сином та чоловіком до Здобутку. На той час рідня по батьковій лінії вже влаштувала своє життя в Іспанії. Тому не дивно, що Ольга обрала для проживання саме цю країну.

– В Іспанії, – каже,– стабільний, хороший заробіток, і рівень життя кращий. Коли вирушали в дорогу, то навіть не було стpашно, хоч і країна чужа. Але попри це було дуже важко.

Що стосується зарплати, то не ображають. Жінки в середньому заробляють 1000-1400 євро в місяць, а чоловіки 1400-1800. Що мені подобається найбільше, що Іспанія лояльна до іноземців, однак їхню мову все одно знати треба. Кожна країна вимагає від заробітчан та іммігрантів вивчення мови, і це нормально.

Поряд береги Середземного моря. Неперевершена краса. Хочеться відзначити, що в цій країні дуже хороші і чуйні люди. До того ж, мeдицина безкоштовна та доступна. Для молодої сім’ї тут зручно тим, що, взявши іпотеку, можна виплачувати її під 3% річних. Та як би там не було, ми сумуємо за домом. Плануємо приїхати в гості, а як далі складеться доля, буде видно.

Михальченки живуть за кордоном 2 роки і 2 місяці. Чи повернеться молода сім’я додому, точно сказати не можуть. Зараз Ольга та її чоловік Євген працюють на хороших роботах, а їхній маленький синочок ходить до престижного дитсадка.

Анастасія Жарченко (США, штат Вірджинія, Ашберн), 23 роки. Мама Анастасії нарoдилася і проживала у Тальному. Після нарoдження дівчинки разом із сім’єю переїхали до Чернігівської області. В 2012 році Настя поступила до Київського політехнічного інституту, але на другому році навчання молода й енергійна студентка вирушила до Америки.

– Я, – розповідає, – поїхала по програмі Work and Travel. Це програма для студентів, які володіють англійською мовою і бажають попрацювати та подорожувати Штатами. Дуже хотіла побачити Америку та по можливості заробити на власні потреби. Хоча був період, коли я розуміла, що їду туди не просто так. Вирішила твердо, що буду влаштовувати своє життя в цій країні.

З мовою проблем не було. Англійську я вивчала в університеті. Але боялася великої відстані. Розуміла, що не зможу приїжджати додому дуже довгий час. Переліт був з пересадкою в Лондоні. Очікувати наш рейс залишалося 9 годин, тому ми пішли глянути славетну столицю. Та й заблукали. Проблукали 7 годин і якимось дивним чином встигли на літак.

Стосовно фінансової сторони, то Америка не має усталених меж і рамок. За годину тут можна заробити від 7 до 30 $, це стосується лише приїжджих з інших країн. Американці отримують набагато більше.

Українці також можуть високо піднятися в Штатах, якщо тільки закінчать американський коледж чи вуз. Що цікаво, тут робочий день триває 4–5 годин. Робота понад норму є порушенням людських прав. Диковинка, з якою я зіткнулася у Вірджинії, це те, що не можна розмовляти по телефону біля пам’ятників. Можуть оштрафувати.

Рівень життя там високий. Кожний штат – це окрема юрисдикція, по своєму красивий і цікавий. Особливо гарний океан! Коли заходить сонце, закохані парочки на океанських берегах спостерігають за цим романтичним моментом.

Є, звичайно, і свої мінуси – дорога стpаховка і ще дорожча мeдицина для іноземців. Оренда хорошого житла коштує великих грошей. Тому про вільний час можна забути. Всі приїжджі працюють на двох роботах. Інакше не вижити.

Попри це, Анастасія не планує повертатися. Незабаром виходить заміж і стане громадянкою США. На чужині дівчина прожила 3 роки.

Ярослав Поліщук (Польща, Вроцлав), 26 років. Закінчив Тальнівську школу №1, після чого одружився. У пошуках роботи вирішив спробувати реалізуватися в сусідній Польщі.

– Покинув рідну домівку, бо стабільності тут нема ніякої. Спочатку лякала чужа мова, але справився. Взагалі Польща – одна з європейських країн, яку чи не найбільше вподобали українці-заробітчани. Ринок праці поляків відкритий до наших співвітчизників. У Польщі можна мати зарплату від 500 до 700 доларів в місяць. Я знайшов себе саме в цій країні. Мене тут все влаштовує. Найсуворішим робочим правилом цієї країни є офіційне працевлаштування.

Наші мови дуже схожі. Тому якщо не знаєш польської, особливих проблем не виникне. У поляків цікаві традиції. Але, як не крути, менталітет інший і відрізняється від нашого. Тому багатьом українцям важко зрозуміти їхні моральні цінності. Тим, хто їде сюди на заробітки чи ж на постійне прожиття, варто добре обдумати свій вчинок.

Читайте також: ІНТЕРНЕТ «ЛОВИЛИ» АЖ НА КОМИНІ: ДІВЧИНУ З ГЛИБИНКИ ПОКОХАВ ФРАНЦУЗ І ЗАБРАВ ДО СЕБЕ(ФОТО)

Ярослав вирішив залишитися в Польщі. Каже, там стабільний заробіток і рівень життя вищий. Додому приїжджатиме лише в гості.

Наталія Засунько (Польща). Наталія із Соколівочки. Її історія типова для більшості молодих людей, які прагнуть побачити світ та заробити грошей.

– Поїхала до Польщі, бо було цікаво дізнатися про рівень життя за кордоном. Та й не влаштовувала мала заробітна плата в Україні. Коли вже вирушала за кордон, були свої стpахи. Особливо лячно було від того, що майбутня робота далеко не за фахом. Та все ж таки основна проблема майже всіх заробітчан – незнання мови. Про заробіток скажу так: якщо добре працювати, то 500 доларів можна мати.

Щодо нюансів, то кожного дня тут скільки нових вражень, що на ціле життя вистачить. Основне – не боятися. Трошки попрацюю і буду повертатися на рідну Черкащину, бо дуже сумую за рідними та друзями.

Валерія Плотник (Німеччина, Дахау), 23 роки. Все життя прожила в Києві, і лише на літні канікули приїжджала до дідуся та бабусі у Тальне. Здобувши в Україні ступінь бакалавра, Лєра вирішила спробувати себе в ролі гіда у одному із німецьких музеїв.

– Я поїхала за кордон, тому що рівень нашої освіти мене як молодого спеціаліста не задовольняв. Мені не хотілось продовжувати навчатися в магістратурі і не бачила іншого способу, як реалізувати свої амбіції за кордоном. Тим паче, після бакалаврату без досвіду важко знайти достойну роботу. А в мене з’явилася можливість поїхати в Німеччину, і я нею скористалася.

Особливих переживань стосовно перебування у чужій країні у мене не було. Лише побоювання, що не відкриють візу. Той, хто проходив пeкло під назвою “Посольство Німеччини”, знає, що я маю на увазі.

Читайте також: У ПОЛЬЩІ СПРОСТИЛИ ПРАВИЛА ВИДАЧІ КАРТКИ ПОЛЯКА

У мене робота за контрактом. Тобто все було чітко обумовлено: житло, заробітна плата тощо. Заробіток тут, як і в інших країнах, залежить від багатьох факторів: ким ти працюєш та тривалість робочого дня. Більшість студентів тут “народ бідний”. Я поїхала працювати волонтером, тому отримую кишенькові гроші – 880 євро щомісяця.

До іноземних заробітчан в загальному тут ставлення толерантне і цілком задовільне. Воно залежить від людей і міста проживання. В мегаполісі, такому як Мюнхен, на мій погляд, комфортніше. Там сила-силенна трудових мігрантів, ніхто до тебе прискіпуватись не буде. У маленькому місті все інакше. Для порівняння візьму Дахау, в якому зараз мешкаю. Так ось, в Дахау майже всі жителі – корінні німці. У мене була неприємна ситуація, коли стара жінка, почувши, що я з України, висловила своє невдоволення щодо іноземців. Каже: «Всі сюди в Німеччину їдуть з Сирії, з Росії, з України». Мені було дуже неприємно. Переконана, що такі прояви національної нетерпимості здебільшого трапляються саме в малих містах Німеччини.

Основна перевага такого життя за кордоном – це гартування характеру. Ти залишаєшся наодинці, без підтримки сім’ї та друзів. У мене було мільйон патових ситуацій, з яких мені самій доводилося шукати вихід. З плюсів: розширюється світогляд та покращується знання іноземних мов. Та найбільшою перевагою вважаю низьку ціну на авіаквитки. Іншими словами, можливість побачити Європу за копійки.

Мінусів в моєму випадку теж достатньо. Це і самотність, ізольованість від сім’ї, відсутність друзів, непорозуміння на роботі через недостатнє знання мови. По суті, ти – нікому там не потрібний, тому перед тим, як їхати за кордон, треба сотню разів подумати і прийняти правильне рішення. Тим паче, що німці дуже жадібні і вередливі.

Я планую скоро повертатися додому. Тому що, побувавши за кордоном, зрозуміла багато речей, цінність яких набагато більша, аніж життя в іншій країні, а це сім’я, батьківщина та друзі.

Валерія один раз в рік мала так звану «відпустку», яка тривала тиждень. Дівчина із сльозами на очах поверталася на чужину, адже робота за контрактом сувора і не розривається.

Артем Коренко (Португалія, Бомбарал). Ще школярем, батьки забрали Артема до Португалії. Нові звичаї, мова, люди. Хлопець розповів, як так сталося, що вже понад 5 років його сім’я живе на чужині.

– Всі люди їдуть у Португалію за пошуками кращого життя, за великими зарплатами. Ми з батьками приїхали з такою ж метою. Дуже боялися новизни. Інша країна, нікого не знаєш, всі на тебе дивляться так, неначе із зоопарку втік. Але все ж з часом вивчаєш мову, і ставлення змінюється. Життя розставляє на свої місця. Якщо плідно працювати, то середня зарплата у нашому місті становитиме 800 євро, мінімальна – 450 євро. Дуже добре, коли є легалізація, це нелегкий процес, але того вартий.

Взагалі португальці люблять українців! Та попри це, все одно сумуєш за Україною, за ріднею, друзями. Навіть сумую за українським морозивом. Та й природа тут не така, як вдома. Що мені подобається в Португалії, то це те, що люди можуть жити у своє задоволення. Не відмовляють собі ні в чому. Гроші не є основною проблемою. Мої батьки планують повертатися на Батьківщину, а я навіть не знаю. Навчаюся тут, нове оточення стало рідним вже. Можливо, також поїду додому. Не знаю, наперед забігати не хочеться.

Related Post

facebook