Ця історія мала б бути давно забута, бо минуло добрих два десятки років, але нещодавно минуле повернулося в наше життя, і мені треба щось з цим робити.
Все сталося так зненацька, що я просто розгубилася. І від рішення, яке я зараз прийму, буде залежати доля мого племінника, якого я дуже люблю, і бажаю йому лише всього найкращого.
Моєї рідної сестри, на жаль, уже немає на цьому світі, і після того, як її не стало, я взяла на себе обов’язок приглядати за своїм племінником, Андрієм.
Його я люблю як рідного сина, і готова заради нього на багато чого, аби лише хлопець мав добру долю, бо ж зараз він сирота, крім мене у нього нікого немає.
Андрій вже дорослий, в минулому році університет закінчив, на роботу влаштувався.
Андрій дуже хорошим хлопцем виріс, сестра йому квартиру в місті залишила, а я часто приїжджаю туди – їсти зварю, приберу, поскладаю все.
Він же хлопець, хто йому допоможе, як не я? Тепер я племіннику і за тата, і за маму.
Чоловіка моєї сестри не стало ще 15 років тому, а сестри два роки як немає.
А у вівторок я поверталася з роботи додому і через вікно автобуса побачила аж надто знайомий мені силует.
Я переконана, що це один мій давній знайомий, Микола, але чому аж через стільки років він повернувся в село?
На своїй зупинці я вийшла з автобуса і таки переконалася, що мені не прибачилося – це справді був він.
Ця випадкова зустріч мене неабияк збентежила, тепер я просто місця собі не знаходжу, думаю, що мені робити.
Я йшла додому з купою незрозумілих думок в голові, бо я усвідомлювала, що все це не просто так.
Потім сама себе почала заспокоювати, може він не надовго, і скоро повернеться в своє життя, так нічого і не дізнавшись.
Головне, щоб він випадково не побачив у мене Андрія, тоді сам напевне про все здогадається…
Я сестрі пообіцяла, що нікому і ніколи не видам її таємниці.
Микола був нашим сусідом в селі, жив через кілька хат.
З моєю сестрою вони довго зустрічалися, а потім якась кішка перебігла дорогу, Микола з села поїхав, а сестра вийшла заміж.
Невдовзі народився і Андрійко… Як дві краплі води схожий на Миколу.
Сестра тоді розповіла мені правду, але сказала, що це назавжди має залишитися між нами.
Так ми і жили всі ці роки, таємницю сестри знаю лише я.
Сьогодні я знову випадково зустріла Миколу, цього разу в нашому сільському магазині.
Він вийшов і захотів зі мною поговорити. Розповів, що дружини його не стало, а дітей у них не було.
От він і продав свою квартиру в місті, і вирішив перебратися в село, ближче до природи. Сподівається тут віднайти спокій для своєї душі.
Микола просив показати мoгилку моєї сестри, зізнався, що навіть через роки так і не зміг її забути.
Тепер я не знаю, як мені бути. Я розумію, що рано чи пізно Микола побачить Андрія і сам все зрозуміє, бо той схожий на нього як дві краплі води.
Що робити мені?
Мовчати, як обіцяла сестрі, чи сказати правду – щоб на цій землі у Андрія був батько, а в Миколи син?
Що в цьому випадку буде більшим гріхом – мовчати, чи сказати правду?
Як же все це непросто!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
