Багато дівчат мріють вийти заміж за сироту, щоб не мати нав’язливої свекрухи. Коли я познайомилася з Ігорем, я і гадки не мала, що він сирота.
Ігор – молодший син в сім’ї, у нього є брат, набагато старший за нього. Так уже склалося у його батьків, що між дітьми була різниця 20 років. Коли Ігорю було три роки, в один день не стало його батьків. Його старший брат Віктор на той час вже був одружений.
Коли постало питання, що робити з дитиною, брат не віддав його в інтернат, а взяв на виховання до себе в сім’ю. Його дружина Люба, якраз на той час народила донечку, тому сиділа вдома в декреті.
То ж вийшло, що по суті, мого чоловіка виростили Віктор і Люба, за що ми їм дуже вдячні. Та Любі простої людської вдячності, здається, замало. Вона поводить себе гірше будь-якої свекрухи. Слово Люби в їхній сім’ї – закон. Все має бути лише так, як вона сказала.
Ми з чоловіком думали брати квартиру в кредит, але Любі не сподобався район, то ж ми цю квартиру не взяли. Ми підзбирали грошей і хотіли з чоловіком поїхати на море, але Люба вчинила скандал, що у відпустку треба їхати в село до її батьків, а не на море, тому ми поїхали село.
Дуже швидко я зрозуміла, що Люба буде влізати у нашу сім’ю завжди, тому попросила чоловіка, щоб він навчився говорити їй “ні”.
-Як я їй відмовлю, – каже мені чоловік, – Люба виростила мене, вона замінила мені маму. Навіть Віктор так не піклувався про мене, як вона.
Я все розумію, та я вважаю, що Люба зловживає цією обставиною. Вона і справді зробила чудовий вчинок – прийняла в свою сім’ю брата чоловіка, але якось негарно цим весь час козиряти.
А вона не перестає нам повторювати:
-Це вам важко? Це мені було важко. Донька щойно народилася, а тут ще й Ігорчик … Двоє малих дітей на руках. Ось тоді було важко, але я ж витримала.
Любу постійно підтримує її мама:
-Моя дочка – героїня, адже вона Ігоря могла в інтернат здати, а вона витягла. У клопотах про чужого сина, вона свого не зважилася народити.
А їхніх сімейних традицій я взагалі не розумію. В їхній родині Любу прийнято вітати з усіма святами: її особистими, державними, і навіть на день народження її чоловіка треба вітати Любу, адже без неї він би просто пропав.
А ще Люба потребує привітаннях з днем народження дочки, своїх батьків (які виховали дуже гідну її – Ліду). І навіть з днем народження Ігора треба неодмінно привітати Любу.
Цього року, у перший рік нашого шлюбу, я цього робити не стала: просто запросила гостей і накрила стіл.
-Люба з чоловіком не прийшли, чоловік подзвонив їм, виявилося, що Люба образилася на те, що її рано зранку не привітали з днем народження Ігора. Це якийсь маразм, взагалі.
-Тобі важко чи що? – накричав на мене тоді чоловік. – Ти увійшла в нашу сім’ю, у нас така традиція. Люба замінила мені маму, ти повинна до неї з повагою ставитися.
Я обурилася:
-Я в сім’ю не входила, сім’ю ми з тобою разом створили. Окрему. Так, вона тебе виростила, разом з братом. Чому ми не вітаємо його? Я поважаю твою Любу, але у вас в родині культ особистості Люби і я не збираюся його підтримувати.
Тоді конфлікт вдалося зам’яти. Але я вважаю, що далі так тривати не може, з цим треба щось робити. Подруги радять тікати, поки дітей народити не встигли. Адже Люба переплюнула всіх свекрух, яких я знаю. То що робити – змиритися, чи бігти від них подалі.
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
