Вероніка вже давно перестала вірити у дива, в свої 39 вона, нарешті, зрозуміла, що життя – це не казка, і що потрібно щось робити для того, щоб стати щасливою. Це в дитинстві вона вірила у принца, який приходить, і рятує свою принцесу, а в реальному житті – ти можеш сподіватися лише на себе.

Дівчина глянула у вікно, надворі січень, а снігу ще не було, все навколо сіре і нецікаве, наче сама природа в очікуванні чогось кращого. Вероніка дуже любила сніг, і завжди загадувала бажання, коли бачила за вікном перші сніжинки.

І бажання у неї було впродовж багатьох років одне – щоб до неї повернулося її кохання. Навіщо їй це було, вона і сама пояснити не могла, адже 20 років минуло, давно пора все забути. Її коханий Сергій чудово живе без неї – у нього дружина, син дорослий, так що він щасливий.

20 років тому Вероніка до весілля готувалася, адже Сергій вже й пропозицію їй зробив, а потім, в один момент, нічого не пояснюючи, з іншою одружився. Вероніка і сама не знає, як вона це пережила. Он, скільки часу минуло, а вона все ніяк не може це відпустити.

– Ніко, заміж виходь, – просила дівчину мама. – Де ж це таке бачено, щоб чекати на чоловіка 20 років? Та він давно думати про тебе забув! Донечко, не гідний він тебе, якщо так з тобою вчинив, відпусти все, дитино, і вір у своє щастя, а воно обов’язково прийде, от побачиш, бо щастя приходить до тих, хто вміє чекати!

Вероніка і сама розуміла, що мама права, от тільки серцю не накажеш. Вона Сергія свого забути не може, усіх чоловіків з ним порівнює, тому і нікого до себе не підпускає.

Мама добре знала впертий характер своєї доньки, і вже хвилюватися стала, що внуків від неї не побачить, якщо та не схаменеться, тому багато молилася за добру долю своєї дитини, і вірила, що Господь таки вислухає її молитви.

І, здається, все саме так і склалося, тому що стала Вероніка зустрічатися з одним дуже хорошим чоловіком. Андрій на 2 роки молодший за неї, одруженим ніколи не був, довгий час жив в Америці, а нещодавно повернувся. Так і сказав, що хоче мати дружину українку.

Мама бачила, що у Андрія дуже серйозні наміри, захопився він Веронікою, зачепила вона його. От тільки в очах самої Вероніки щастя не було видно, погодилася вона зустрічатися з Андрієм не з великої любові, а з відчаю. Проте, сподівалася, що донька передумає, як то кажуть – стерпиться-злюбиться.

У Вероніки день народження 1 січня, колись вона дуже любила цей день, адже він завжди був схожий на казку – новорічні вогники, кульки, ялинка. Проте, цього року, Вероніка вирішила нічого не святкувати, а Андрію пообіцяла, що ввечері вони кудись підуть на каву.

Та вранці її розбудив дзвінок у двері. Вона відчинила, і перше, що побачила – це величезний оберемок її улюблених білих троянд. Не встигла дівчина оговтатися від подиву, як на неї чекало ще одне потрясіння – за розкішним букетом вона побачила… Сергія…

Вона запросила його увійти, вони сіли на кухні пити чай. За вікном поспалися сніжинки, і вперше Вероніка не загадувала своє заповітне бажання, бо воно, нарешті, здійснилося.

Сергій розповів, що з дружиною у них життя не склалося, вони давно жили як чужі люди, просто в одному будинку. А тепер, коли він дізнався, що Вероніка досі не одружена, зрозумів, що це – доля, і що вони мусять бути разом.

Вероніка слухала Сергія, і раптом спіймала себе на думці, що хоч він і каже саме ті заповітні слова, на які вона чекала довгих 20 років, вона абсолютно нічого не відчуває. Дівчина пильно вдивлялася в колись такі кохані очі, і не бачила в них нічого рідного – перед нею був зовсім чужий чоловік.

Неочікувано для себе, Вероніка сказала Сергію, що все давно в минулому, і що двічі в одну річку не ввійдеш.

Коли вона зачинила двері, то відразу набрала Андрія, і попросила зустрітися швидше – ну навіщо чекати аж до вечора, щоб побачити рідну людину?

Виявляється, для того, щоб дати шанс своєму майбутньому, потрібно зустрітися з своїм минулим, і міцно зачинити за ним двері.

Ввечері почалася справжня зима, все навколо стало білим чистим, це наче життя дало шанс двом закоханим почати життя з нового, білого аркуша.

Щаслива Вероніка згадувала слова своєї матері: “Щастя приходить до тих, хто вміє чекати”.

Олеся Біла.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.