fbpx
Життєві історії
У вересні я приїхала з Італії у відпустку не одна, і до мене відразу прибігла моя сестра. Сказала, що має до мене одну справу

Додому у відпустку я приїжджаю щоосені. Більшість заробітчан їдуть додому на свята, щоб Різдво з родиною відсвяткувати, а я залишилася одна, святкувати ні з ким.

У нас з чоловіком дітей не було. Прожили ми разом довгих 30 років, і якраз восени, на початку вересня, раптово не стало мого Миколи. Мені тоді було 50 років. Вдома залишатися я не могла, тут все нагадувало про чоловіка.

Щоб я трохи розвіялася, моя подруга запропонувала мені їхати до неї в Італію. Вона вже там давненько. Каже, мовляв, спробуєш – якщо піде, то добре, а не сподобається, то додому повернешся.

І я поїхала, не так за грошима, як за новим життям. Подруга мені тоді на початках дуже допомогла, спочатку я в неї жила, а потім вона мені роботу знайшла. Я доглядала за італійкою, жінкою приблизно мого віку, яка захворіла і без сторонньої допомоги обійтися не могла.

Вони з чоловіком жили удвох, дітей, я так зрозуміла, у них не було. Її чоловік Роберто видався мені дуже доброю людиною. Майже весь час він був на роботі, йшов рано, приходив пізно, то ж ми з Ребекою весь час були удвох.

У мене було до них одне прохання – відпускати мене додому на початку вересня. Мені хотілося в ці дні побути з своїм Миколою. Я приїжджала додому на тиждень-два, а потім знову поверталася до них.

Та в минулому році не стало Ребеки. Мені довелося шукати іншу роботу. Знайшла швидко, відразу по-сусідству, доглядати за ще одною літньою італійкою.

Про те, що Роберто до мене не байдужий, я здогадувалася давно. Але він жодного разу не дозволив собі нічого зайвого, поки я жила в їхньому домі. А коли перейшла на іншу роботу, він зізнався мені, що має до мене почуття. І запропонував жити разом.

Я пообіцяла, що подумаю, і добре все обміркувавши, погодилася. Коли цього року у вересні я захотіла їхати додому, Роберто виявив бажання поїхати зі мною.

Коли ми вже були в Україні, моя рідна сестра знала, що я приїхала, і прийшла до мене в гості, хоча раніше ніколи такого не робила. Очевидно, їй було цікаво, з ким я приїхала.

Ми посиділи, поговорили, і сестра пішла додому. А на наступний день знову прийшла, каже, що поговорити треба. Я здивувалася, але присіла, щоб вислухати її.

І от з чим сестра прийшла – вона хоче, щоб свій будинок я переписала на її старшу доньку, мою племінницю. Мовляв, хата і так вже 10 років пустує, а я якщо вийду заміж за Роберто, то залишуся в Італії, і будинок тут мені просто не потрібний, а її дочці з чоловіком він би дуже пригодився, бо у них зараз проблеми з житлом.

Я була дуже здивована тим, що сестра таке в мене просить. Якщо я надумаю повертатися, то по великому рахунку, не буду мати куди приїхати.

Роберто теж був здивований, бо у них в Італії не дуже то й батьки дітей житлом забезпечують, не те, що про племінників ще думати.

Тому я відмовила. Сестра образилася, зі мною перестала спілкуватися, а всім нашим родичам розповідає, яка я жадібна.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page