Нас у мами було двоє двоє: я і сестра. Мама нас сама ростила, бо батька нашого не стало ще коли ми в школу ходили.
Жили ми доволі бідно, ситуація трохи покращилася лише тоді, коли ми заміж вийшли.
Першою пішла з дому моя сестра. Їй пощастило вийти заміж за хлопця з дуже заможної родини з нашого села. Він відразу забрав Лесю до себе, а я з мамою залишилася.
Невдовзі я теж заміж вийшла і привела чоловіка додому. Мені, на жаль, не так пощастило як сестрі. У мого чоловіка практично не було нічого, він приїхав з іншої області в наш район, так ми на роботі і познайомилися.
За сестру свою я раділа, бо жила Леся біля свого чоловіка як пиріг в маслі, крім того, що у них був свій великий будинок, її чоловік першим в селі придбав Волгу, тоді це було щось із області фантастики для села.
Одного разу я з важкими сумками поверталася додому, йшла по узбіччю дороги, бо не встигла на останній рейсовий автобус, який курсував в наше село.
В цей час попри мене проїхали сестра з чоловіком на своїй новій Волзі, але навіть не думали мені зупинятися.
Мені було не так прикро через те, що вони мене не підвезли, як через те, що сестра так сильно змінилася.
Після цього випадку я просто викреслила її з свого життя і стала собі жити так, як могла.
Минули роки. Мами нашої давно на світі немає. 10 років тому не стало і мого чоловіка, і я, в 55 років, наважилася їхати на заробітки в Іспанію.
Треба сказати, що за цей час я непогано заробила і зараз маю будинок не гірший, ніж у моєї сестри.
Коли Леся побачила, що я, так би сказати, розбагатіла, вона стала мені телефонувати, цікавитися моїми справами, а коли я у відпустку приїжджаю, то вона навіть в гості заходить (чого ніколи не було).
– Ми з тобою рідні, маємо триматися разом, – щебетала сестра.
Я не мала нічого проти, але якась недовіра у мене була, ну як так – сестра зі мною не хотіла знатися все життя, а на старість так змінилася!
У вересні я приїхала у відпустку додому, і в перший же день до мене сестра прибігла, сказала, що має до мене справу. Леся дуже просила мене позичити їй 10 тисяч євро.
Гроші у мене були, але я не планувала їх нікому зичити, тому я сестрі відмовила.
На що вона ображено сказала, що я їй винна ці гроші, і навіть більшу суму, адже в свій час вона пішла з батьківської хати без нічого, все мені залишила, і тепер я маю сплатити їй її частку, так буде по-людськи.
Я розгубилася, не знаю, що робити. Яка ваша думка, порадьте мені – я справді щось винна своїй сестрі?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.