Сестра мого чоловіка останніх років 20 живе в Чехії. В свій час вона розлучилася і поїхала за кордон на заробітки.
В першому шлюбі у неї була донька, яку вона залишила на свекруху спочатку, а через кілька років, коли вона влаштувала там і своє особисте життя, вона забрала доньку до себе.
Люба вийшла заміж за доволі багатого чеха, ще двох синів йому народила, тому зрозуміло, що вкоренилася вона там надовго, і додому повертатися не збирається.
Поки свекруха жила собі з свекром в селі, все було добре. Але 12 років тому тата чоловіка не стало, і ця подія дуже підкосила маму. Спочатку вона потрапила в лікарню, була у важкому стані, але нам вдалося її виходити.
Нам теж було нелегко, бо довелося мені з роботи звільнитися, щоб свекруху доглядати.
Любі ми телефонували, але вона відповіла, що не може приїхати. І не має змоги матеріально допомогти, бо вони з чоловіком якраз взяли будинок в кредит.
Довелося нам все самим робити. Ми позичили грошей, свекруха одужала. Після того, як вона вийшла з лікарні, вона пообіцяла, що свій будинок запише на мого чоловіка.
Чесно сказати, я не вельми зраділа цьому, бо розуміла, що це накладає на нас обов’язок доглядати за свекрухою до самого кінця.
До того ж, будинок свекрухи був доволі старим і потребував капітального ремонту, а значить, і значних грошових вкладень.
Чоловікові ця ідея сподобалася, то ж я не стала перечити. Відтоді значну частину наших зарплат ми витрачали на благоустрій будинку свекрухи, адже вже вважали його своїм.
У вересні цього року вперше за довгий час додому повернулася Люба. Приїхала не сама, а з своєю старшою донькою.
Відтоді свекруху наче підмінили. Вона дуже змінилася, і я не розуміла, в чому справа, поки випадково не почула її розмову з Любою.
Зовиця переконувала маму, що це нечесно, якщо вона перепише будинок лише на нас, адже вона така ж дитина, як і мій чоловік.
Але найбільше мене образило не це – Люба мамі доводила, що спадщина їй більше потрібна, адже у неї троє дітей, а у нас – жодної.
Так, ми з чоловіком бездітні, і це наш біль, ми через це дуже засмучені – ходили до всіх лікарів, але нічого не вийшло. Тому вирішили, що будемо жити для себе.
Слова Люби боляче мене зачепили, і тепер я принципово вважаю, що будинок свекрухи має належати тільки нам, і на це є кілька причин.
По-перше, саме ми доглядали свекруху, коли вона захворіла.
По-друге, за ці 12 років в будинок ми вклали багато своїх грошей, то чому тепер ми маємо віддавати все Любі і її дітям?
Ну хіба я не права? Я вважаю, що ми сповна заслужили бути єдиними спадкоємцями, а Люба тут ні до чого.
А яка ваша думка? Чи має право сестра чоловіка претендувати на спадщину в цій ситуації, яка є у нас?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
