Двох своїх синів я завжди любила однаково, а от про невісток сказати такого не можу. Мені як мамі здавалося, що в мене сини найкращі, найдостойніші, і невісток я хотіла таких же – найкращих. До того ж, ми чоловіком колись жили дуже добре, чи не найбагатшими людьми в селі були.
Старший син мене дуже потішив, вибрав собі за дружину дочку голови сільради, сім’я у них дуже заможна, і дівчина красунею виросла. Моє материнське серце співало від щастя, що син в таке добро потрапив.
А от молодшому сину не так пощастило, одружився він з Оксаною, дівчиною з сусіднього села, якій батьки навіть весілля не могли зробити, бо грошей у них не було. Я з самого початку була проти цього шлюбу, просила сина, щоб той не поспішав, навіть казала, що перестану з ним спілкуватися, але нічого не допомогло.
Андрій з Оксаною одружилися і поїхали жити в місто, поселилися в Оксаниної далекої тітки, у неї своїх дітей не було, так з часом її квартира дітям і перейшла. Я до них в гості не ходила і до себе особливо не кликала. У мене був старший син Іван і невістка Надія, які жили в нашому селі у величезному будинку, який їм подарували свати.
До себе в гості Надя кликати нас з чоловіком не любила, а ми і не просилися, у нас все було, аби лише діти між собою добре жили.
Все змінилося, коли не стало мого чоловіка, мені тоді і підтримка була потрібна, і допомога. Я коли старшому сину не зателефоную, а він завжди зайнятий, у нього для мене немає часу. Деколи так прикро було, що плакати хотілося. Багата невістка і сама не бажала зі мною спілкуватися, і сина до мене не пускала.
Одного разу я наважилася і зателефонувала молодшому, розповіла, що не дуже добре себе почуваю. Так Андрій з Оксаною на наступний день відразу і приїхали, навезли мені купу всякої всячини, Оксана взялася до роботи по дому, а Андрій по господарству. Відтоді наші стосунки почали налагоджуватися.
А в вересні були у мене іменини, я Марія, то ж я покликала до себе обох синів з невістками і повідомила, що планую спадщину ділити. Старша невістка подарувала мені на іменини дорогу кавомашину, а молодша принесла кімнатні тапочки.
Я бачила, як Оксана знітилася, коли зрозуміла, що її подарунок значно дешевший від подарунку старшої невістки. Та насправді, мені її подарунок значно сильніше припав до душі, бо тапочки дуже тепленькі і дуже зручні, таких гарних я за все життя жодного разу не мала.
А от дорогу кавоварку я поставила в тумбочку, бо каву не п’ю, і не впевнена, що вона мені колись пригодиться. Так що справа не в ціні, справа в зовсім іншому. Цінності річ набуває, коли вона подарована з любов’ю і турботою, від щирого серця.
Будинок свій, а він у мене не маленький, я порівну поділила між обома синами, бо люблю їх однаково, і саме так буде справедливо. Хоча правильніше було б все віддати молодшому, бо вони з невісткою живуть скромно, у тій же тітчиній квартирі. Та я вирішила, нехай спадок буде порівну, бо різницю між дітьми робити не варто.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
