fbpx
Життєві історії
У Василька нещодавно не стало мами. З батьком вона розлучилася багато років тому, як тільки син народився. Залишився Василько зі старенькою бабусею. Усі люди в селі його шкодували, а зарадити нічим не могли. А одного дня в школу прийшов гарно одягнений чоловік, він шукав цього хлопчика. Сказав, що його прислала дружина і відразу попрямував до директора

Після закінчення навчання в інституті приїхав я учителювати в невеличке гірське карпатське село. Якось ще в перші дні роботи веду урок у діток 7-го класу.

— Васильку, ти в черговий раз не виконав сьогодні домашнього завдання. Доведеться розмовляти мені з твоїм татом… За матеріалами

— У мене немає тата, — звів хлопець на мене свої допитливі оченята.

Я знітився — треба ж було спершу дізнатися все про своїх учнів, ніж таке говорити дитині! А я ось так мовив, ще й таким тоном перед усіма, не подумавши. Знаю, що в наших родинах батько має найбільший авторитет.

У ці хвилини мого збентеження із задньої парти почулося неприємне для Васі слово «копил». У класі стало гамірно. Заспокоївши учнів, побесідував із ними про поведінку, про те, що негарним словом можна й надовго образити людину, про гарну дружбу між однокласниками…

Як нова людина, я, звісно, викликав цікавість, привертав до себе увагу, тож розмова на уроці розійшлася селом. Шкодували Васю, який жив зі своєю старенькою бабусею, бо його матері нещодавно не стало. Із чоловіком вона розійшлася майже одразу після народження Василька. Той жив у місті, у нього давно була інша, своя власна, сім’я.

Несподівано для всіх ця історія мала неочікуване продовження. Одного дня до школи після уроків завітав приємної зовнішності дуже добре вдягнений чоловік. Назвавшись батьком Василька, поцікавився його оцінками в школі, успіхами та поведінкою. Розпитував щиро, зацікавлено дуже. А наприкінці сказав: «Заїжджав до мене односелець один. Розповідав, що мого сина називають «копилом». Я не хочу цього, тому забираю сина жити до себе. Моя дружина сказала, що не можемо залишити напризволяще ні його, мою власну дитину, ні стареньку бабусю, тож нехай і вона доживає з нами».

У селі люди ще довго щиро раділи за Василька. А багато хто дивувався, бо не кожна жінка візьметься виховувати чужу дитину та доглядати чужу стареньку матір. всі тепер знали, що Василька чекає щаслива доля.

Володимир БОЙЧУК.

с. Черганівка, Косівського району, Івано-Франківської області

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – mport.

You cannot copy content of this page
facebook