fbpx
Життєві історії
У той морозний ранок я поспішала додому до Юрка, хотіла зробити сюрприз коханому, який повернувся з довгого відрядження. По дорозі до нього забігла в магазин і купила його улюблений торт. Відкрила двері своїм ключем і вже на порозі я спіткнулася об якісь розкидані речі

З чоловіком ми познайомилися через торт…

З Юрком ми зустрічалися більше року. Він був добрий, лагідний, батькам моїм дуже подобався. Всі друзі і знайомі пророкували нам спільне майбутнє, про весілля питали, тільки ось я не знала, що сам Юрко не бачив мене поруч з собою. За матеріалами

У той морозний ранок я поспішала до нього додому. Він повернувся з довгого відрядження, і я хотіла зробити йому сюрприз.

У Юрка була своя квартира в самому центрі міста, казна яка, без ремонту, але все ж житло. По дорозі до нього забігла в магазин і купила його улюблений торт. Мчала до Юрка я на крилах любові. З легкістю вбігла на сьомий поверх, ліфт навіть не стала чекати, так хотілося скоріше коханого побачити.

Здавалося, що я швидше доберуся. Ключі від його квартири у мене були, тому я вирішила його порадувати і тихесенько зайти. Обережно відкрила двері, увійшла навшпиньки всередину, щоб не розбудити.

Була вже дев’ята ранку, і я думала, що зараз кави йому приготую тихо, так як повернувся він о п’ятій ранку і повинен ще спати. Однак в порозі я спіткнулася об якісь розкидані речі.

Читайте також: На сімейному святі Зоя не могла нахвалитися своїми доньками, мовляв, он яких ділових зятів привели, ось на кого Анюті треба рівнятися. А тут, кілька місяців назад з’ясовується, що Марія з чоловіком набрали таку кількість кредитів, що виплатити не можуть. Не довго думаючи, Зоя вирішила, що саме Анна має допомогти сестрі

Я дістала стільниковий телефон, вирішивши підсвітити, і обімліла, від вхідних дверей в бік кімнати врозкид валялися жіночі атрибути.

Я як з тортом була, так і вискочила за двері. Думаю, тільки дypню не зрозуміло, що речі ці не Юрка і не його мами. Бігла стрімголов. Коли зупинилася, зрозуміла, що не в ту сторону полетіла від розгубленості і на автобус мені сідати зовсім з іншого боку. Тут мій погляд упав на триклятий торт. Таке зло мною опанувало, що я кинула його на бетонну плиту, запорошену снігом, і побігла.

Через кілька метрів чую хтось кpичить мені. Обернулася, хлопець якийсь.

В руках торт тримає і показує жестами, що я його забула. Я рукою махнула, що, мовляв, гаразд, і далі побігла. Незнайомець же не відстає. Наздогнав мене, торт в руки сує, каже, що я його забула. Я йому пояснюю, що він мені не потрібен, але він наполягає на своєму.

До самого будинку мене переслідував, а потім біля під’їзду і каже:

– Я щось замерз з ним бігати. Раз вам не потрібен, може, мене тоді чаєм пригостіть?

Я спочатку подумала, чого в будинок тягнути мужика якогось стороннього, а потім покликала, бачачи, як він мало не зубами стукає. Розговорилися, я йому історію торта цього розповіла, виговорилася і відразу якось легше стало. А Іван, так звали мого нового знайомого, запропонував ввечері сходити в кіно, відволіктися.

Тепер ми разом, у нас уже двоє дітей, а торт той став нашим спільним улюбленим, тому як він нас звів. Якби я його тоді не кинула, ми б і не познайомилися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Related Post