fbpx
Життєві історії
У тітки Дарини була ще мати, було їй 90 років. Обговорили все на сімейній раді, узгодили, вирішили переїжджати до доньки в місто. Бабуся теж погодилася. Продали будинок, виписалися, переїхали, почали жити. Через три місяці, бабуся, якій 90 років, захотіла назад: «Везіть мене назад. Не подобається мені тут, хочу додому, в рідне село». Вмовляли, просили. Бабуся ні в яку не погоджується: «Везіть назад»

У моєї знайомої Ольги батько вдівець вже років два, живе в селі, в своєму будинку. Знайома живе в місті. Через вихідні приїжджає до нього в село. Тут нещодавно почав він проситися до неї жити, а будинок його продати.

У Ольги квартира трикімнатна, зал прохідний, об’єднаний з кухнею. Одна спальня – її і чоловіка, друга – сина-студента. Місця небагато. Він у них жив кілька днів, до пів на восьму боявся з ліжка встати, чай собі зробити, щоб нікого не розбудити.

Виходити з квартири теж не хотів, тому що 4-й поверх, без ліфта підніматися важко, та й заблукати боявся. Ольга з чоловіком цілими днями на роботі, дідусь весь час один буде вдома.

Але він так проситься, що вони з чоловіком вже майже згодні (тим більше добудовують студію в новобудові синові, кімната звільниться), бояться тільки, що назад запроситься. Розповіла вона мені всю ситуацію, а я інший випадок розповіла.

Було це років 15 тому. Моя бабуся жила в невеликому селищі. Була у неї подруга – тітка Дарина. У тітки Дарини донька жила в столиці, чоловік якийсь там начальник, вона теж при посаді, діти дорослі, онуки. Дочка запропонувала батькам переїхати до неї.

А у тітки Дарини була ще мати жива, було їй років 90. Обговорили всі на сімейній раді, узгодили, вирішили переїжджати. Бабуся теж погодилася.

Ну продали будинок, виписалися, переїхали, прописку оформили, пенсію перевели, ну в загальному все що потрібно. Почали жити. Через три місяці, бабуся, якій 90 років, запити назад: «Везіть мене назад. Не подобається мені тут, хочу додому, в рідне селище». Вмовляли, просили. Бабуся ні в яку не погоджується: «Везіть назад».

Нічого не вдієш, повезли назад. Знову все заново оформили. Прописали у моєї бабусі, зняли будинок поруч, якраз здавався. Тітка Одарка, раз в три місяці приїжджала, теж уже вік, важко. У столиці чоловік, діти, онуки, правнуки, в селі – старенька немічна мати. Хоч розірвись. Так і їздила туди-сюди кілька років, поки бабуся жила.

Так що і не знаєш, що краще. Перевозити батьків до себе, чи залишати і до них їздити. Кожен вирішує цю проблему по-своєму. Але практика показує, що чомусь літні люди воліють до останнього залишатися вдома, як би не було важко від того дітям.

Фото ілюстративне – multilisting.

You cannot copy content of this page