Сім’ю ми з чоловіком створили, коли мені було 18 років, йому 22. Нічого свого у нас не було, Олег тоді лише закінчив університет, а я вчилася на першому курсі.
Залишалося сподіватися на допомогу батьків, але і мої мама з татом, і свекри разом сказали – ви дорослі, сім’ю створили, тому давайте собі лад самі. У нас не було житла, квартиру знімати ми не могли собі дозволити, тому на перших порах ми пішли жити до моєї тітки. Вона жила сама в двокімнатній квартирі, одну кімнату вона тимчасово виділила нам.
– У тата зарплата хороша, квартира велика. Мама працює. Невже їм так важко нам допомогти хоча б на перших порах? – питала я у маминої сестри.
На що тітка мені відповідала:
– Вони зараз хочуть для себе жити.
У тітки Анни своєї сім’ї ніколи не було, дітей у неї теж немає, тому вона з радістю взялася нам допомагати. Вона спочатку навіть за комунальні послуги сама платила, і їжу сама купувала, все повторювала, от коли, мовляв, станете на ноги, тоді і будете за все платити. Тітка робила для нас більше, ніж рідні батьки.
З часом наші справи і справді пішли вгору. Олег почав добре заробляти, ми вже могли піти на знімне житло, але тітка Анна не дозволила. Сказала, щоб ми і далі продовжували жити в неї, так ми швидше назбираємо на власне житло. А коли у нас народилася дитина, вона у всьому нам допомагала з малюком.
З рідними батьками ми бачилися нечасто, вони не брали ніякої участі в нашому житті. Мама прийшла до мене лише тоді, коли у батька з’явилася інша жінка і він вирішив піти з сім’ї. Мама якраз вийшла на пенсію. Сподівалася, що ми її підтримаємо і допоможемо.
На той час ми переїхали у власний будинок, який ми собі придбали. Олег дуже добре заробляв, у нас тепер було все, про що ми тільки могли мріяти. От тоді наші батьки і згадали про нас. Першою прибігла моя мама, яка сподівалася, що ми запропонуємо їй жити з нами. Але ми не збиралися цього робити, бо при переїзді ми з собою забрали тітку Анну, яка стала нам матір’ю, а нашим дітям бабусею.
У мами Олега зараз теж непростий період, в минулому році не стало його батька, їй важко оплатити комунальні послуги за їхню трикімнатну квартиру в центрі міста, в яку в свій час вони відмовилися нас впускати. Тепер свекруха не проти, щоб ми їй допомагали, або хоча б частіше зустрічалися з нею, але у нас немає на це ні часу, ні бажання.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
