Сумна звістка про те, що не стало мого батька, застала мене зненацька, коли я була за кордоном. І якби десь ближче, я б відразу приїхала. А з Канади просто було дуже важко повертатися.
Ще в перші дні війни я виїхала в Польщу, а звідти прямо полетіла в Канаду. Можна сказати, здійснилася моя давня мрія, і формальностей практично не було, візу нам відкрили дуже швидко, без жодних проблем.
Так я з своїм 10-річним сином вже на початку квітня опинилася в Канаді. Тільки почала освоюватися, роботу знайшла, сина в школу віддала, і тут з України мені повідомляють, що у тата погіршилось самопочуття, а потім його не стало.
Я почала шукати родичів, хто би міг належним чином зробити пoхорон, обіцяла все оплатити, але і тітка, і дядько, і інші далекі родичі відмовлялися, кожний по своїй причині.
Мами моєї не стало давно, ще років 15 тому. Після того мій батько привів нову жінку. Його цивільну дружину я відразу не злюбила, хоча нічого поганого вона мені не зробила. Я татові в очі прямо сказала, що не хочу, щоб ця чужа жінка жила в квартирі моєї мами і користувалася її речами.
Я тоді вже вийшла заміж і жила окремо. Оскільки батько таки почав жити з тіткою Тамарою, в знак протесту я перестала ходити до нього в гості. Приходив до мене тільки він, але без тітки Тамари.
В цієї жінки теж була дочка, звали її Оксана. Вона була трохи молодшою за мене, але наші діти були ровесниками. І так сталося, що вони потрапили в дитячий садочок в одну групу, і я тоді все зробила, щоб ми були в різних групах, бо хотіла поменше бачити цих людей.
Був ще один випадок. У тата був ювілей. Він дуже просив, щоб я прийшла. І я його послухала, але сиділа за столом, навіть не доторкнувшись до жодної страви, яку приготувала тітка Тамара. Я мовчки посиділа за столом пів години, а потім встала з-за столу, і пішла додому.
Одним словом, я не хотіла приймати цих людей і спілкуватися з ними. А далі я настояла на тому, щоб батько ще за життя переписав на мене його квартиру. А коли він так зробив, я почала натякати тітці Тамарі, що їй не місце в моєму домі.
В результаті вона не витримала, і поїхала в Італію, щоб заробити собі на квартиру. Я була тільки рада, вже й з батьком почала частіше бачитися. Я помічала, що відколи поїхала Тамара, він став дуже сумний, але була впевнена, що це мине.
З чоловіком у мене життя не склалося, три роки тому ми розлучилися. Тепер я за кордоном, хочу почати нове життя.
Так от, коли це сталося з батьком, я була в розпачі, просто не знала, що робити. Оксана знайшла мене в соцмережах сама. Виявляється, весь цей час вона підтримувала тісні стосунки з моїм батьком, часто приходила до нього і приносила все необхідне. Вона сама запропонувала, що організує прощальну процесію для тата, зробить все, як годиться. Тітка Тамара теж приїхала з Італії, щоб попрощатись.
Я сказала, що за все заплачу, а вона відповіла, що передасть мені потім чеки про витрати, щоб я наразі про це не хвилювалась.
Мені зараз дуже соромно за свою поведінку. Я не приймала цих людей в своє життя, не хотіла з ними спілкуватися, а вони виявилися справжніми людьми.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
