fbpx
Життєві історії
У сина якраз був день народження. Валентина спекла торт, взяла подарунок і пішла в гості. Двері відкрила невістка, вона була зовсім не рада гості. Валя все зрозуміла, поставила на стіл торт і подарунок і пішла до дверей. Син навіть слова не мовив, не запросив до столу, який був накритий у вітальні, відтоді він матері більше не дзвонив

В суботу я поверталася з магазину з продуктами і зустріла свою стару приятельку. Вона йшла у справах і ми стали розмовляти, багато чого могли розповісти одна одній, адже давно дуже не бачилися.

Колись ми, впродовж багатьох років, жили в одному будинку. Моя сусідка Валентина запитала як у мене справи, розпитувала про маму. Я розповіла їй головні новини і запитала, як вона, як її син Олексій?

Валентина замовкла і опустила очі. Потім неохоче відповіла, що про сина вона сама зараз нічого не знає. Уже тривалий час з ним не спілкується і не має бажання відновлювати стосунки і спілкуватися з ним.

– Як це ні спілкуєтеся? Чому? Це ж твій рідний єдиний син, у вас такі гарні стосунки були.

Така новина мене дуже здивувала. Потім Валентина розповіла мені свою довгу і сумну історію.

Вони з Олексієм завжди мали гарні стосунки. З дитинства і до останніх років. Так, вона була його найкращою подругою, порадником, авторитетом, зрештою – мамою. А єдиний син – її справжньою опорою, помічником та радістю і надією на хороше світле майбутнє. Так склалося, що з чоловіком Валентина розлучилася давно. Багато років від тоді минуло. Тоді Олексію не було ще й шести років.

Загалом я його не пам’ятаю. Мабуть, ніколи в житті не зустрічала чоловіка Валентини, тому що ми пізніше переїхали в цей будинок, де жила вона сама.

Після розлучення Валя, доволі симпатична і приємна жінка, не стала влаштовувати особисте життя, а вирішила присвятити себе вихованню свого єдиного сина.

Олексій ріс розумним та слухняним хлопчиком. З відзнакою закінчив навчання в школі і, дякуючи матері, вступив до хорошого університету. Любив вчитися, отримував стипендію. Жив у гуртожитку. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Аліною. Після закінчення навчання у вищому навчальному закладі, вони одружилися і стали орендувати собі житло.

Валентина щиро раділа успіхам Олексія. Бажала, як мама, йому лише щастя.

Саме на день народження свого єдиного улюбленого сина вирішила Валентина зробити сюрприз. Вона не знала, що спланував Олексій, адже заздалегідь йому чомусь не подзвонила. Але вона ж мати, тому вважала себе завжди бажаною людиною в оселі Олексія. Врешті Валентина сама спекла торт, купила подарунок і без попередження поїхала до сина. Двері їй відчинила невістка. Своїм виглядом вона відразу дала зрозуміти, що мати нині тут – непроханий гість.

Олексій також мовчки стояв у коридорі. На його обличчі не було радості від зустрічі з матір’ю. Він не запросив її увійти до квартири, не підійшов як до бажаної гості. Матір тонко вловила цей момент і відчула себе зайвою у їхньому домі. Тому швиденько привітала Олексія, поставила торт і подарунок на тумбу і пішла в коридор до дверей, щоб не показувати смутку в очах. Син не зупинив її, не запросив до святкового столу, що був накритий у вітальні, не зустрів, як рідну людину, якийсь був зовсім холодний.

Після цього випадку Валентина перестала спілкуватися з рідним сином.

– Як так? Невже він так жодного разу не зайшов до тебе, Валентино, не зателефонував тобі за весь цей час? – не могла зрозуміти я.

– Зателефонувала я сама йому. Продавала власну квартиру і треба було підписати певні папери. Олексій лише тоді до мене приїхав, підписав, забрав свої виручені за квартиру гроші – і все. Наче мене не має на цьому світі. Розумієш? Номер у мене той самий досі, я не змінювала його. Але телефон мовчить. Квартира інша. Мій рідний єдиний син і досі не знає, де я живу, – так сумно мені розповіла Валентина.

Я не могла повірити цим словам, хоча точно знала, що подруга мені говорила лише правду. Але Валентині я вірила як собі.

– Чому так могло статися, Валентино? У вас були такі прекрасні стосунки всі ці роки! Ти віддала найкращі роки свого життя лише йому.

– Мабуть, надто багато ним опікувалася, тому виріс таким егоїстом. Треба було мені своє життя влаштовувати, кар’єру будувати, а не присвячувати всю себе лише синові. Може тепер жила б по-іншому.

Я дивилася на ще і досі доволі вродливу жінку, яка свого часу відмовилася від свого власного щастя заради сина. Вона вже не була такою веселою та життєрадісною, як колись.

А потім так хотілося дізнатися і я запитала у неї:

– А як же тобі живеться зараз, Валентино?

– Не скаржуся. Здійснилася моя мрія – я купила собі хорошу квартиру в новобудові. Зараз займаюся ремонтом. А ще маю песика маленького, разом гуляємо тепер щодня. Але все одно тема сина для мене важка.

– А Олексій хоче налагодити стосунки? Робив якісь кроки для цього?

– Ні! Бачила здалеку якось сина з невісткою. Вона на той час вже чекала дитину. Може, вже народила. Не знаю.

– А ти навіть не знаєш – хлопчик чи дівчинка?

– Не знаю. Я не дзвонила і не розпитувала. Це Олексій би мав мені зателефонувати і поділитися цією новиною, адже я рідна мати його. Я не буду напрошуватися, я його ж не ображала.

Після цієї розмови з Валентиною я довго була засмучена. Син так недобре вчинив, але чи добре робить зараз Валя, що навіть не цікавиться онуком чи внучкою?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page