– У моєї свекрухи вчора день народження був, – розповідає 34-річна Оксана. – Я чоловікові вранці сказала, щоб мамі подзвонив. Він на мене такими здивованими очима дивиться – навіщо, мовляв? Я питаю: “А ти що, забув, яке сьогодні число?” Він – 17-те лютого, а що? І тільки потім зрозумів, що у матері свято, привітати її треба.
Чесно кажучи, у самої Оксани відносини з матір’ю чоловіка відносини не надто хороші. Не склалося з самого початку у них. Мати Артема вважала, що Оксана не пара її хорошому синові – дівчинка з села, без освіти, старша на пару років, та ще й без свого житла.
– У Артема на момент нашого весілля вже була своя квартира, правда, ще не виплачений повністю кредит за неї, але все ж, – згадує Оксана. – Ну і мама його завжди вважала чомусь, що я заміж виходжу тільки через квадратні метри її єдиного сина. Ось уже майже сім років чекає, коли я заберу у чоловіка квартиру, все ніяк не заспокоїться.
Навіть народження двох синів в цьому шлюбі не пом’якшили відношення мами Артема до Оксани. Вона, як і раніше, ставиться до неї насторожено. Хлопчиків, як дві краплі води схожих на батька, свекруха полюбила відразу, з Оксаною ж вважає за краще не спілкуватися.
Сама жінка зі свекрухою без великої потреби не зустрічається взагалі, при цьому постійно нагадує чоловікові: треба, мовляв, зателефонувати матері, відвідати, допомогти, вона чекає, просила зробити щось їй. Час від часу збирає і відправляє разом з чоловіком до бабусі на годинку-другу онуків, мовляв, треба звозити, нехай вони поспілкуються.
– Якби не я, мені здається, чоловік би про матір свою і не згадував, – зітхає Оксана.
Все це тим більше дивно, що свекруха Оксани була просто чудовою матір’ю. Ростила сина з дев’яти років одна і, по суті, жила для нього. Могла б і заміж вийти другий раз – не вийшла, і не тому, що не кликали. Кликали її заміж, і принаймні один претендент на руку її у неї точно був, Артем сам про це розповідав Оксані. Але от не захотіла мати, щоб у дитини був вітчим. Між жіночим щастям і спокоєм сина вибрала друге.
Свекруха завжди багато працювала, брала підробітки, викручувалася, як могла в результаті поставила сина на ноги, дала освіту, допомогла купити квартиру.
І відносини у матері з сином були, так і є зараз, цілком доброзичливі. Вони ніколи серйозно не сперечалися і не ображалися один на одного. При цьому після весілля мати відійшла не на другий навіть, на десятий план – дорослий син про неї і не пам’ятає.
Ну да, у Артема, звичайно, купа насущних турбот і проблем і на роботі, і вдома. У матері ж поки все в порядку. Вона ще не стара, здоров’я у неї непогане, думати за неї особливо поки не потрібно.
Але ось та ж Оксана, наприклад, ніколи не забуває ж про своїх батьків. Їй ніхто не нагадує про те, що потрібно зателефонувати матері. І про матір чоловіка Оксана теж завжди пам’ятає – про її дні народження, наприклад, за сім років шлюбу не забула ні разу.
Чому ж у чоловіка все вилітає з голови?
– Я раніше думала, що тільки у мене такий чоловік, якому все треба нагадувати! – зітхає Оксана. – Але ні, виявляється, ось у подруги – все те ж саме. Скажеш зателефонувати, купити подарунок, привітати матір – зробить. Не скажеш – навіть і не згадає про маму. Чоловікам, мабуть, матері не потрібні? Інакше чим пояснити таке ставлення?
У Оксани самої ростуть сини, і вона побоюється, що про неї свого часу теж ось так забудуть. Добре, якщо невістка попадеться хороша, яка нагадає про матір. А якщо ні?
– У нас бабуся-сусідка якось сказала таку фразу: синів, мовляв, народжують не собі. Я ще тоді усміхнулася – як не собі щось, а кому тоді? А тепер думаю, може, і правда це? Сини – для чужих людей? «Чужі діти»? Не хочеться це усвідомлювати мені, важко. Але хіба це не правда життя?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – mk.
