fbpx
Життєві історії
У свекрухи день народження було на минулих вихідних. Ми її привітали, принесли гарний подарунок. Коли гості стали розходитися, свекри підійшли до нас і сказали тихенько, що хочуть нам допомогти купити квартиру, продадуть дещо, віддадуть заощадження свої за багато років. Але мій чоловік сказав, що в них він гроші брати не буде. Я тоді з сказала, що сестра його Оксана бере все, що дають батьки, від капустини до батьківської пенсії, хоча живе багато. А Степан відповів, що вона жінка, їй можна, а він чоловік

– На минулих вихідних були на дні народження у свекрухи, – стала мені розповідати подруга Олеся. – Батьки знову завели зі мною розмову про квартиру. Мовляв, треба ж щось робити з цим, давайте, ми будемо допомагати. Візьмемо гроші, які відклали, гараж продамо, дивись, набереться на перший внесок. Але чоловік мій навіть слухати не став своїх власних батьків. Нічого, каже, нам не треба, ми впораємося самі, без допомоги. А як впораємося? П’ять років ми уже перебираємося з однієї орендованої квартири в іншу, і ситуація не змінюється зовсім.

Олеся і Степан почали орендувати житло з першого дня після весілля. За п’ять років переїжджали вже два рази. Спочатку не могли порозумітися з господинею, яка за відсутності орендарів приходила в квартиру зі своїм ключем і переглядала усі їх шафи. Друга ж господиня раптово розлучилася з чоловіком і попросила звільнити житло протягом тижня, адже сама збиралася перевезти туди всі свої речі і жити там.

Зараз Олеся з Степаном живуть вже в третій за рахунком орендованій квартирі, і, по-хорошому, треба з’їжджати і звідти. Сусідка зверху, самотня бабуся, забувається закривати воду і за рік вже третій або четвертий раз заливає їх квартиру водою.

– Повертаємося після роботи, а вдома на підлозі багато води, – розповідає Олеся. – Мало приємного в цьому було, нам довелося все прибирати там і вимивати, ще довго була цвіль на стінах. Але це добре, погано те, що бабуся вже старенька, не розуміє добре вже нічого все забувається. І що вона зробить в наступний раз, ніхто не знає зовсім.

Все це дуже засмучує саму Олесю.

Звичайно, вони з чоловіком дуже хочуть своє житло, і збирають гроші на перший внесок. Але гроші накопичуються якось дуже повільно. Постійні переїзди, та й сама орендна плата, дуже впливають на їх фінансовий стан, хоча вони і намагаються знайти житло дешевше, щоб менше витрачатися.

Можливо, до речі, через це і потрапляють в такі ситуації з квартирами. Багато їх знайомі знімають роками у одних господарів і живуть прекрасно. А тут кожні півтора-два роки переїзд.

– Потрібно щось робити! – кожен раз сумно говорить свекруха, мати Степана. – Давайте, ми будемо підключатися до того, щоб вам допомогти придбати власне житло.

Але Степан категорично проти участі батьків у вирішенні свого квартирного питання, відмовляється брати навіть в борг у тата та матері. Батьки – пенсіонери, зайвих грошей у них немає. Вони відкладають тільки тому, що живуть дуже скромно. Нікуди не ходять, нічого не купують, їдять майже виключно супи та каші, для них і апельсини в сезон – справжні ласощі.

– Ну ось ким треба бути, щоб забрати у них накопичені з такою працею гроші? – зітхає з сумом Степан.

– Але ж Оксана спокійно у батьків гроші ж бере? – зітхає у відповідь чоловікові Олеся.

Оксана – старша сестра Степана, ніколи не відмовлялася від допомоги батьків. Брала все, що давали – починаючи від пів качана капусти, і закінчуючи грошовими купюрами. Років п’ять тому Оксана з чоловіком добудували будинок, недавно купили машину. Олеся точно знає, що у всіх витратах активну участь брали батьки.

– Оксані можна брати, вона жінка, а я все-таки чоловік! – твердить своє Степан. – Повинен заробити сам! Забирати у старих батьків останні гроші я не можу, якось самі справимося.

Вероніка хоче дитину, але народжувати, не маючи свого кутка, не наважується.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook