fbpx
Життєві історії
У свекрів я жила 15 років. Батьки Івана ще мали доньку, але Валентина жила з чоловіком в квартирі, тому вони все життя давали гроші тільки їй. Мати Івана постійно мені говорила, що я прийшла на все готове, а донька з двома дітьми тісниться в малій квартирі, тому вони зобов’язані купити їй земельну ділянку і побудувати дім. Вона відразу сказала, що у нас буде все окремо, тому коли свекри обідали чи вечеряли, то мої діти бігали біля них голодними, чекали поки я прийду з роботи і нагодую їх. Через 15 років я сказала Іванові, що з мене досить. Ми продали свій “Москвич”, обручки, позичили трохи грошей і купили маленьку стареньку хатину через дорогу, там навіть хліва не було. І це була найбільша наша помилка

Я довго вагалася, щоб написати сюди. Але бачу, що люди дають гарні поради, допомагаючи вирішити життєві негаразди. Тому напишу і свою історію, можливо, і сама знайду тут розраду.

Батьки мої не багаті зовсім були, щоб не сказати бідні. Жили в невеличкій хатині, тому з чоловіком, після заміжжя, ми стали жити в свекрів, у Івана була ще сестра Валентина, але вони з чоловіком жили окремо в своїй квартирі.

Батьки Івана, хоча жили в селі, але були людьми заможними. Батько будував людям будинки, працював в колгоспі разом з матір’ю, а ще вдома тримали велике господарство.

Ми з Іваном теж працювали: він на заводі, а я нянечкою в дитячому садочку. Ми завжди в усьому допомагали батькам. Все робили на городі, самі пасли декілька разів на місяць корів, допомагали по господарству. Я сама щороку за свої гроші купувала вугілля, щоб було тепло у хаті. Але свекри рахували, що все це їх, бо на їхньому обійсті. Молоко здавали, свиней продавали, і всі гроші, які мали за свою працю віддавали доньці. Батьки говорили, що ті живуть в маленькій квартирі, а у них двоє дітей, тож потрібно купити земельну ділянку і допомогти будуватися, бо ми живемо у всьому готовому, а вони тісняться там.

А потім народила донечку, а через два роки синочка. Сиділа багато років вдома, тому ще більше робила все по господарству.

Хочу підмітити окремо, що з першого дня мати Івана сказала, що у нас все буде окремо: харчі і продукти. Моїм дітям свекруха жодного разу не насипала їсти, навіть коли я вже стала ходити на роботу. Батьки Івана їли, що мати приготувала на кухні. А мої діти поруч ходили голодні, чекали, коли я прийду, щось приготую і нагодую їх.

Ми з чоловіком люди спокійні, Іван дуже поважав батьків і ніколи не перечив їм. А я теж мовчала, бо жила в чужій хаті.

І всі ці роки усі гроші віддавалися доньці. Валентина приїжджала на свята, привозила батькам смаколики. А, натомість, додому везла пачки грошей.

Так минуло 15 років, і всі ці роки свекри дуже не любили мене. Вони постійно докоряли мені, говорили, що гіршої невістки годі й знайти.

Я сказала Іванові, що далі такого життя не хочу, з мене досить. Ми продали свій “Москвич”, свої обручки, позичили трохи в родичів грошей і купили маленьку стареньку хатину навпроти батьків чоловіка. Це була наша помилка, краще б далі купили. Ми переїхали, запросили родичів та батьків відсвяткувати переїзд, усі прийшли, а сестра Івана з батьками не прийшли, і нічого нам не подарували, хоча грошей їм вистачає.

А потім батьки Івана мало не щодня ходили до нас: як не одне зробити, то інше. Вони звикли постійно, що ми все їм робили і зараз постійно командували нами. А сусідам розповідали, що ми нічого їм не допомагаємо. Хоча люди ж бачать нас постійно на городі, тому мовчали, лише одна головою махнула в бік свекрухи і сказала:

– Марушко, невже так можна? Я доньки твоєї на городі жодного разу не бачила за ці роки, лише Івана, – мовила того разу сусідка.

Але мати Івана не вгавала. Я, коли вже жила в своїй хаті, то сама якось сказала:

– Вам зараз син лише все допомагає, просіть трохи доньку й зятя про допомогу.

А вона мені у відповідь докірливо так:

– Я й сина ростила для того, щоб допомагав. А хто мені ще має допомагати, якщо він поряд живе? Валентина живе далеко, вона не може приїжджати часто, у неї сім’я.

Батьки Івана заповіт склали на двох дітей, але гроші, як завжди віддавали доньці.

Першого не стало свекра. Хата була оформлена на нього, тому потрібно було вступати у спадок. Валентина приїхала, правда, відразу. Адже за життя батьки її допомогли купити земельну ділянку, побудувати великий будинок. Один син її за кордоном живе, інший в столиці, своя велика квартира у нього. Та хата, особливо, їм і не дуже потрібна вже, вони люди добре забезпечені.

Написала відмову від хати і матері сказала так зробити. Хату оформив Іван мій на себе, ми за це заплатили майже 20 тисяч гривень, бо там ще на землю документи були не всі, прийшлося різні довідки збирати у нотаріуса, а це в наш час не дешево.

Зараз ми з Іваном вже самі немолоді, він часто недужає, йому вже важко ходити. Свекрусі 85 років, вона постійно лежить, ми вже давно забрали її у свою хату. Діти наші живуть в столиці, далеко від нас. Весь догляд за свекрухою на мені.

Як я розповідала, що хатина у нас старенька, колодязь на вулиці, літня кухня не опалюється. Пральна машинка у мене теж стара. Щоб прати одяг, я з колодязя ношу воду, потім руками полощу, виношу воду на вулицю. І все це в літній кухні, там холодно дуже.

За лежачою матір’ю чоловіка взимку мені доглядати дуже важко, я за стільки років вже втомилася.

А у Валентини всі зручності в домі є. Якось я попросила Івана, щоб він подзвонив сестрі, сказав, щоб забрала матір до себе хоча б на зиму, бо мені важко дуже, у нас навіть туалет на вулиці, тому мені потрібно все виносити і мити.

Але Іван дзвонити не хоче. Каже, що Валентина не погодиться на це, бо хата батьківська дісталася нам, то й ми маємо доглянути матір.

А я рахую, що це дуже несправедливо. Вони стільки грошей у батьків забрали, то теж мають доглядати матір.

Іван дзвонити не хоче, не хоче сперечатися з сестрою, а вона рідко приїжджає до нас і жодного разу не запропонувала забрати матір до себе.

А я тепер і не знаю що робити. Самій їй зателефонувати? Чи далі тягти все на собі, але не псувати відносини з родичами? Як зробити так, щоб зберегти стосунки з близькими людьми, щоб було по-справедливості?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне спеціально для Ukrainians.Today.

facebook