Я росла без батька, бо він нас з мамою залишив, коли я ще доволі маленькою була, так що я його пам’ятаю лише з єдиної фотографії, яка збереглася у мами.
Грошима нам батько не допомагав, він поїхав з села, і наче зник.
Люди казали, що він живе у сусідній області і має там іншу сім’ю.
Нам з мамою було важко, жили ми дуже бідно. Мама працювала листоношею і отримувала мінімальну зарплату.
Потім, коли я вже виросла, мама наважилася на заробітки поїхати. Для неї це було важким рішенням, адже вона ніколи далі нашого району не була, а тут треба було їхати в світи, де не зрозуміло що й до чого.
Але мама вирішила спробувати, і їй все вдалося.
Я вийшла заміж. За гроші, які мама висилала з Італії, ми з чоловіком будинок збудували.
Потім мама додому повернулася, щоб пожити трохи в добрі, але, на жаль, 5 років тому її не стало.
Мені моєї мами дуже не вистачає. Я зараз говорю не про гроші, звичайно. Мені дуже бракує її лагідного, заспокійливого голосу, її мудрих порад, її любові.
А нещодавно в моєму житті з’явився батько. У суботу я поралася на подвір’ї, і побачила біля своїх воріт незнайомого чоловіка.
Він довго не наважувався увійти, а коли я підійшла ближче, щоб запитати, що йому треба, то впізнала в незнайомцю свого батька.
Я запросила його в хату. Він все роздивився, і заплакав:
– Так ось, донечко, як ти зараз живеш, – сказав він крізь сльози. – Добре все у тебе тут, гарно! А я безхатьком став. Дружини моєї не стало, а її син мене вигнав. Ось я до тебе і прийшов, в надії, що хоч ти батька рідного з дому не виженеш.
Я запропонувала тимчасово йому пожити в літній кухні. А що робити далі, я не знаю.
Думаю, як би вчинила моя мама? Адже все, що у мене зараз є, заробила вона своєю важкою працею.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.