fbpx
Життєві історії
У суботу Люба зайшла у булочну, щоб купити свіжий батон. В магазині на касі побачила свою свекруху. Після цієї несподіваної зустрічі жінки були змушені поговорити і сказати правду одна одній

Люба пізніше вийшла з роботи і розуміла, що незабаром Михайло приїде, а в неї нічого не готове. Жінка дістала з сумки пиріжки, дбайливо їх виклала у хлібному кошику та накрила рушником. Ці пиріжки викликали в неї негативні почуття, але вже два місяці вона справно готується до приїзду чоловіка пиріжками.

У Люби чудова майбутня свекруха. Жінка вона вже самотня, кілька років тому не стало її свекрухи, разом з якою вона сина свого, Михайла, на ноги ставили після того, як її чоловік пішов у кращий світ.

Довго живучи зі свекрухою, Тамара Іванівна зрозуміла, що з майбутньою невісткою треба знаходити спільну мову до того, як грім гримне. Адже зі своєю вона його знайшла, коли вони обидві втратили дорогу людину.

І ось ця сама майбутня свекруха і розповіла Любі, що зустрічати коханого чоловіка пиріжками з поїздок у них сімейна традиція. Її свекруха так чоловіка зустрічала, потім батька Михайла, а коли свекрухи не стало, ця почесна місія перейшла до рук Тамари Іванівни. А раз Михайло переїжджає до Люби, то тепер це її обов’язок, чоловіка з відряджень пиріжками зустрічати. А сама Тамара Іванівна пиріжками зустрічала сина та майбутню невістку, коли ті в гості заходили.

Жили вони поруч, на різних кінцях району, але свекруха в життя молодих не лізла, але завжди була рада, коли вони до неї в гості заходили. І в них все було з повагою та увагою. Захотіли в гості зайти, дзвоніть та попереджайте, та й до молоді без попередження не приходила. Сімейна ідилія, одним словом.

Тільки цю ідилію псували пиріжки. Не виходили вони у Люби. Кекси, штруделі, млинці, паски, пряники, печива – на ура, а пиріжки – ніяк. Спробувала вона кілька разів приготувати, навіть за найпростішими рецептами, але не її. Тільки продукти дпремно переводила. Мамі дзвонила, плакалася. А мама заспокоювала, що далеко не всім господиням пиріжки даються. Але як тут заспокоїтись, коли у них сімейна традиція.

Але вихід знайшовся сам собою. Люба йшла з роботи та побачила пекарню. Зайшовши до неї вона відчула запахи свіжої випічки. На удачу вона купила з десяток пиріжків. Тим більше, Михайло завтра має повернутися.

А Михайло тільки й запитав, що за рецепт і чого так мало. Люба пожартувала, що вчора наготувала і на роботу взяла. Все одно він багато не їсть. Люба зраділа. Ось і рішення.

Куплені пиріжки в хлібний кошик, а пакет із чеком у відро для сміття. Але Михайло відчинив шафу і помітив пакет, що валявся біля відра. Заглянув в нього, побачив чек, і все зрозумів.

Михайло дивився з хитрим прищуром на Любу, коли клав чек на стіл.

– Вибач, – Люба приречено вимовила це і сіла на стілець. – Ну, не вмію я пиріжки пекти. Розумієш, все можу, а пиріжки – ні. Я і так, і так. Стільки продуктів перепсувала. А у вас традиція.

Михайло розсміявся.

– Люба, рідна. — Він сів перед нею. — Я ці пиріжки ще з дитинства не люблю. Бабуся мене ними все життя напихала. Але як коханій бабусі відмовиш? Добре хоч пекла коли дід із батьком із поїздок поверталися. Бабусі не стало, мама за пироги взялася. А я їх не люблю. Але як сказати мамі? Сімейна традиція, – Михайло спостерігав, як Люба починає усміхатися. — До тебе переїхав, думав, що все, а тут ти з пиріжками.

– А я думала, що ти мене поганою господинею вважати будеш.

– Любочко дати найкраща господиня. Тільки, будь ласка, не треба більше пиріжків. У тебе такі кекси, а млинці… – Михайло сказав мрійливо. – Щодня їв би, тому давай більше без пиріжків!

– А твоя мати?

– А Мамині пиріжки доведеться їсти, – посміхнувся Михайло.

Люба перестала купувати пиріжки, а ось хліб із тієї булочної став її улюбленим – дуже свіжий та смачний.

У суботу Люба вирішила зайти у булочну та купити свіжий батон. Завтра вони до Тамари Іванівни мають іти в гості та хліба на понеділок не вистачить. Люба зайшла в магазин і на касі побачила свою свекруху.

– Які у вас пиріжки сьогодні чудові. Завтра син із невісткою прийдуть у гості, буду частувати, – вона передала гроші за пиріжки і, коли повернулася до виходу, побачила Любу. Їй стало дуже незручно перед невісткою.

– Любочко, я тебе прошу, не кажи Михайлу, що я не вмію пиріжки пекти. Розумієш, моя свекруха така майстриня була, її пиріжки вся округа хвалила. А я ось ні як, – Тамара Іванівна була дуже схвильована.

Тоді Люба наважилася і зізналася, що теж не вміє пекти пиріжки і купувала їх у цьому ж магазині. А ще сказала, що вони обоє дарма стараються, бо Михайло ці пиріжки на дух не переносить.

– Ой Люба. Як мені з тобою пощастило, – Тамара Іванівна обійняла Любу. – А що Михайло любить? Я ж взагалі якось із випічкою ніколи не дружила. А чим же мені вас завтра пригощати? – Тамара Іванівна занепокоїлася. — Ну не торт магазинний купувати.

– А давайте я до вас завтра вранці прийду і ми з вами щось приготуємо.

– Давай, – з радістю погодилася свекруха.

На цій добрій ноті вони розійшлися. Люба купила хліб та поспішила додому, а Тамара Іванівна пішла до подруги.

Зранку Люба прокинулася і побігла до свекрухи. А через кілька годин прийшов і Михайло. Коли чоловік відчинив двері своїми ключами і ступив у квартиру, то відчув незвичайний запах випічки. Свіжа здоба з ароматом яблука та кориці. Він уже навіть був готовий з’їсти такі пиріжки, надто вони смачно пахли.

А на кухні на нього чекали дві кохані жінки. Майбутня дружина та мама. Тільки на столі замість пиріжків стояв дуже апетитний штрудель.

– Михайле, синку. Давай тепер ми з тобою не будемо більше вдавати і говорити чесно, якщо тобі не подобається якась моя страва. Обіцяю, що я тебе почую та зрозумію, – Тамара Іванівна дуже пишалася собою. Під чітким керівництвом Люби вона опанувала тісто, яке їй стільки років не давалося.

– Як же мені з вами пощастило, – Михайло обійняв своїх коханих жінок. Адже це таке щастя, коли в сім’ї мир та спокій.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page