fbpx
Життєві історії
У старій квартирі були зареєстровані мама, я, Оксана та її дочка. Всі ми стали власниками нового житла в рівних частках. Але сестра захотіла жити окремо, тому наполягла, щоб ми продали наше нове помешкання, а половину суми віддали їй

Ми з батьками і старшою сестрою Оксаною жили в старому будинку, батьки отримали в ньому двокімнатну квартиру від заводу, на якому тоді працювали. Чотири роки тому будинок вирішили зносити, таким, на той час мама там жила одна – батька не стало кілька років тому, а ми з сестрою вийшли заміж.

Оксана вийшла заміж, жила у свекрухи, народила доньку, я теж була одружена, ми з чоловіком квартиру винаймали, він відразу не захотів жити з моєю мамою.

У старій квартирі були зареєстровані мама, я, Оксана та її дочка. Всі ми стали власниками нового житла, наданого нам замість старого. Район хороший, квартира світла, і в нас було по 1/4 частки. У всіх, включаючи маленьку племінницю. А я тоді якраз ще чекала дитину. Так що моєму синові, який незабаром з’явився на світ, частки в квартирі не дісталося.

Але мама тоді мені сказала, що свою частку подарує онукові, так буде справедливо. І квартира буде, вважай, належати вам із сестрою порівну. Оксана спочатку не заперечувала, а потім чи хтось наспівав у вуха, чи сама дійшла і почалися претензії.

– Мама не мала права так чинити, – заявила вона, – її частку ми мали успадкувати в рівних частках. А тепер виходить, що спадкоємицею стала лише ти, а я в повному прольоті?

– У якому прольоті, – не зрозуміла я, – у тебе з донькою половина квартири, у мене з сином – друга половина. У чому несправедливість?

– А в тому, – відповіла сестра, – що в мене мало бути більше. Ти сину могла подарувати частку, яка належить тобі, а не тягнути її з мами. У неї двоє онуків, вона мала однаково поставитися до обох.

– А я не тягнула, – пояснюю, – мама сама так вирішила. І хіба я, чи моя дитина винна в тому, що її ще не було на світі, коли ми нову квартиру отримували?

Незабаром Оксана з чоловіком вирішили, що їм треба жити окремо від мами. Вони вирішили брати іпотеку, а першого внеску немає. Тому вирішили, що треба продавати спільну квартиру, половина грошей від угоди — і на перший іпотечний внесок за окреме житло вистачить.

Спочатку я проти не була, мама теж. Це і для нас із чоловіком був би гарний вихід вирішити своє житлове питання. А мама жила б із нами, так було б справедливо. Зрештою, її пенсія, зарплата чоловіка, дозволили б нам взяти навіть трикімнатну. А там і я мала на роботу вийти. Тільки мій чоловік вважав інакше.

– Я відразу до твоєї мами жити не пішов, – заявив він, – навіть тимчасово, а тепер ти мені пропонуєш все життя прожити з тещею під одним дахом? Ну ні. Я з нею жити не хочу. Хай собі окрему бере.

– А за що вона візьме? – пояснюю. – У неї грошей немає ні на перший внесок, ні на платежі. І якби не її подарунок нашому синові, у нас би теж не було нічого.

– Нічого не знаю, – відповів чоловік, – у неї і друга дочка є.

Дочка то є, але на Оксану в цьому питанні я ніяк не розраховувала, вона ж майже перестала з мамою спілкуватися, тільки наполягала, щоб продавати власність швидше. Та й справедливо, не Оксанине це питання. Мамина частка подарована моїй дитині.

– Платити іпотеку і жити з тещею я не стану, – підсумував чоловік.

Я зробила вибір – я обрала маму. Не змогла я залишити без житла рідну людину. Вони з мамою іпотеку все ж таки взяли. Після розлучення з чоловіком ми з мамою взяли квартиру в кредит. Мама на пенсії і сидить із онуком, а я вийшла на роботу. Квартира у нас хоч двокімнатна, але кімнати невеликі. Щоправда, ціною вибору стало те, що син тепер росте без батька.

Оксана? Отримавши гроші від продажу, вона викреслила нас з мамою зі свого життя, вважаючи, що її обділили. Чоловік? Він повернувся жити до своїх батьків, аліменти платить, із сином зустрічається на нейтральній території і весь час дорікає мені за те, що я зруйнувала наш шлюб.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page