По сусідству з нами жила одна родина: мама, тато, син і дві дочки. Так вже вийшло у них, але син останні роки все частіше став жити у своєї бабусі. А вже до кінця 11 класу він до неї зовсім перебрався. І під час навчання в інституті жив у своїх бабусі з дідусем. І дівчину з ними першими зі своєї родини познайомив.
А мама всі ці роки ростила дочок, вкладала у них свою турботу і тепло. Грошей давала, звичайно, але ж і синові мама теж була потрібна.
Минув час, хлопець одружився, син народився у них з дружиною. Живе, працює.
Мама ним пишається, та й невістка хороша попалася, роботяща та й людина хороша.
Зі свекрухою не сперечається, навіть мамою називає її. Загалом живи та радій.
Але незабаром не стало бабусі з дідусем. Старенькі гарний спадок після себе залишили: квартира, гараж, дача, та накопичення чималі.
Здавалося б, ну залишили, по закону має бути мати хлопця спадкоємиця. Але з усієї родини лише її син був прописаний в квартирі. І жити йому ніде, орендують вони з дружиною і дитиною житло.
Мама йому пропозицію зробила. Давай, каже, продамо всю нерухомість, що після моїх батьків залишилася, гроші на дві частини розділимо. Тобі і старшій сестрі, а наймолодшій сестрі гроші з ощадного рахунку стареньких залишимо. Погодився син відразу, адже по чесному треба спадщину поділити, щоб ніхто в образі не залишився.
Все в мамині руки віддав. А через пів року приходить йому виклик до суду, про слухання справи про виписку з квартири.
Син до мами відразу на поріг прийшов. Та в сльози, ой, що я зробила. Щоб простіше продати було, я сказала, що ти ні на що не претендуєш, і давно у стареньких не з’являвся. Так простіше продати все майно.
Син засмучено запитав про суд. Так це напевно нові мешканці подали заяву, каже мама.
– Так вже продали квартиру чи що, все без мене зробили?
– Так, ну ми старшій сестрі твоїй квартирку купили в іншому місті, ремонт ось закінчуємо. Там трохи грошей залишиться, ми вам і віддамо, ти не хвилюйся, без спадщини не залишишся.
Минуло ще місяці два, приходить мама до сина, і віддає йому 15 000 гривень.
– Ось, – каже, – як обіцяла, залишок тобі віддаю.
Син дивиться на гроші, а перед очима у нього дідусева та бабусина квартира, гараж і дача. А в руках лише 15 000 гривень.
– Ну так, квартира ж дорога, ремонт хороший зробили. Ну ми тобі потім допоможемо, коли ви квартиру будете купувати.
Син трохи образився на маму, так зопалу сказав, що не потрібна йому така допомога.
Мама взяла та й теж образилася. Вже 10 років минуло, а все образа тримається. Ніхто, звичайно, синові не допоміг, сам крутиться всі ці роки.
Та до того ж без прописки живе, адже як виписали по суду, так і прописатися йому поки що немає куди, адже свого житла ще не придбав, а батьківського дому у нього вже й немає давно.
А мама не визнає свого сина, ображена на нього й досі, каже, що сина у неї більше немає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
