fbpx
Життєві історії
У шлюбі обновки купував собі лише чоловік, а мені не можна було нічого собі купувати. Моя зарплата йшла на оплату комуналки і проїзд на роботу, ще мені потрібно було купувати продукти. Природно не вистачало, доводилося просити у Олександра. А він у відповідь: «Вчися економити, ми на квартиру збираємо»

З Олександром ми познайомилися коли мені було 26 років, йому майже 30. Обоє, як мені тоді здавалося, були вже готові до створення сім’ї. Коли ми зустрічалися, нічого підозрілого в поведінці чоловіка я не бачила. Він був турботливим і дбайливим, навіть іноді дарував мені квіти і подарунки.

Олександр працював простим продавцем-консультантом в мережевому магазині побутової техніки. А я працювала вчителькою в початковій школі.

Катерина Петрівна, мати Олександра, прийняла мене зі словами: «Поживемо – побачимо». На якийсь особливий захват з приводу мене я і не розраховувала. Я була переконана, що зможу зжитися з ними.

Ми вирішили, що після весілля ми будемо жити у чоловіка, тому я переїхала в будинок Олександра і його мами. Жити з свекрухою я не хотіла, тому ми вирішили відкладати гроші на своє житло. Я навіть не уявляла до чого це призведе.

Моя зарплата йшла на оплату комуналки і проїзд на роботу, ще мені потрібно було купувати продукти. Природно не вистачало, доводилося просити у Олександра. А він у відповідь: «Вчися економити, ми на квартиру збираємо». Кар’єра чоловіка пішла стрімко вгору, він уже старший менеджер. Зарплата додалася, а я все копійки вважаю.

У нас народився син, я пішла в декрет і тепер повністю залежала від чоловіка. Свекруха, щоб я не витрачалася на пелюшки і сорочечки, дістала з антресолей старі речі, ще чоловікові. Хотіли з підвалу коляску принести, але я не погодилася.

Ми все економили і економили, але лише на мені і дитині. А у Олександра чергове підвищення і нові, годинник, телефон, костюм. Мені не можна було навіть мріяти про новий одяг. Розумію, що це неправильно, але куди мені йти з маленькою дитиною?

Ми купили квартиру і переїхали від свекрухи. Але таке враження, що і вона з нами переїхала. Думала, хоч зараз буду господинею в своїй родині. Але ж ні. У моєму розпорядженні знову тільки моя зарплата. Олександр з мамою закриваються в кімнаті і обговорюють бюджет нашої сім’ї, а моєї думки ніхто не питав.

Нашій дитині Катерина Петрівна приносила час від часу чергову партію старих речей, щоб я не витрачалася на нові. Я була змушена переконувати, що над дитиною будуть сміятися, що в такому соромно ходити в наш час. Тільки тоді чоловік давав гроші.

Чоловік їздить на новій машині, а ми з сином на маршрутці. Ми не достойні. Достойна тільки мама. Як я від цього втомилася. Буває, що у чоловіка прекрасний настрій, після чергового підвищення на роботі (в бізнесі він дуже успішний), купує мені нові вбрання і прикраси, але знову ж таки, щоб піти з ним на важливу зустріч.

Я не знаю, скільки я ще зможу так терпіти, тому відкладаю собі заначку, якщо не витримаю зовсім, то хоч на перший час буде. Мені іноді буває смішно до сліз, чоловік водить партнерів в дорогі ресторани, а я купую нашій дитині найдешевші цукерки. Комусь розповісти, не повірять.

Фото ілюстративне – freepik.

You cannot copy content of this page