Останнім часом у мене дуже непростий період в житті, і я не знаю, як зробити правильний вибір, щоб хоч трішки пожити для себе та бути щасливою жінкою в своєму житті. Зі своїм чоловіком я познайомилася ще зовсім молодою, в ранні студентські роки. Він був завидним нареченим в нашому університеті, за ним бігали багато красивих та розумних дівчат, а пощастило, як я тоді думала, саме мені. Але одного разу, на дискотеці він запросив мене на танець, а потім провів додому. Так почалися наші відносини. Після закінчення навчання ми одружилися. Тоді ми були молоді та дуже щасливі. Нам здавалося, що наше життя завжди буде таким легким та веселим. Через три роки після весілля у нас народився син, а ще через чотири – дочка.
Сімейне життя було спокійним та рутинним, здавалося, що всі сім’ї так живуть. Чоловік працював, я була в декреті, виховувала дітей, займалася будинком. Головним моїм пріоритетом була моя сім’я. Їй я віддавала всі свої сили – цілими днями я прала, прибирала, готувала, як усі турботливі жінки. Природно, що особисті відносини з чоловіком відійшли на другий план. Романтика зникла, ми більше не проводили час вдвох, я була наче машина – вся в роботі. Та й на себе часу ніколи не вистачало у мене теж. Я закинула себе, могла провести цілий день в халаті і з не розчесаними волоссям.
Через деякий час, мій чоловік став звертати на мене все менше уваги. Всі наші розмови зводилися до дітей і дому. Іноді, чоловік міг зробити мені зауваження з приводу мого зовнішнього вигляду. Коли ми збиралися в гості або запрошували до себе друзів, мій чоловік міг сказати мені, що я погано виглядаю. Він висміював мій одяг, зачіску. Знаю, що йому завжди подобалися красиві і доглянуті жінки, і його ставлення мене дуже засмучувало. Адже, як би там не було, я – його дружина, мати його дітей, і чоловік має щиро кохати мене. Адже головне ж не зовнішність, думала я тоді.
Трохи пізніше я помітила, що мій чоловік став затримуватися на роботі допізна все частіше, іноді він працював у вихідні. Ще, він дуже багато часу проводив в інтернеті, і часто йшов в іншу кімнату, коли довго розмовляв по телефону. Я стала підозрювати свого чоловіка в зраді. Трохи пізніше, я знайшла в його піджаку коробочку з сережками, але цього подарунка я так і не отримала. Він призначався не мені. Не маючи наміру більше мовчати, я запитала чоловіка про іншу жінку. На мій подив, чоловік зовсім не став виправдовуватися і сказав все, як є, всю правду мені розповів. Він зізнався, що у нього є інша. Мені було дуже сумно в той момент. Але і це не все, чоловік сказав мені, що я сама винна в його зраді – я постійно думала лише про будинок та дітей, не займалася собою та стала абсолютно нецікава йому. Ці слова засмутили мене ще більше.
Коли емоції трохи вляглися, я зрозуміла, що не можу кинути свого чоловіка. Справа в тому, що мені нікуди йти. Я не працюю, грошей у мене немає, з родичів тільки старший брат. Як я забезпечу себе і дітей? Я виявилася заручником ситуації – я не можу кинути зрадника.
Мій чоловік прекрасно розуміє це і користується ситуацією, яка склалася в нашій сім’ї. Він як і раніше зустрічається з тією жінкою. Домашні турботи всі і діти на мені. Я ніби служниця в домі. Він робить все, що захоче, поводиться якось погано зі мною, від колишньої доброти й сліду не залишилося, а почуття якісь зникли зовсім. І не забуває нагадувати мені, що я не можу піти від нього. Такий стан стало просто не виносяться.
Як мені жити далі? Піти від чоловіка, але куди? Або жити далі зі зрадником і бути його заручницею?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – ostroh.info.
