Ми з чоловіком живемо в однокімнатній квартирі, яку купили разом, але як тільки я вийду з декретної відпустки, ми плануємо розширюватися – купувати більшу. Зараз сиджу в декретній відпустці з донькою. Моїй дівчинці 2,5 роки, незабаром у садок.
Але ми плануємо років через 5-6 народити ще одну дитину. Тому купували всі речі універсальні – курточки, штанці та комбінезончики, так щоб і на дівчинку, і на хлопчика підходили. Малята не зношують так одяг та взуття, стане в нагоді другому малюку.
Я не скнара, але гроші звикла економити. Речі купувала дитині добрі, добротні. Те, з чого дочка виростала, стиралося, складалося і забиралося. Речі лежать і каші не просять.
Свекруха моя звикла жити одним днем: є сьогодні гроші – їдемо до Туреччини, а що завтра вирішимо завтра. На щастя, мені вдалося навіяти своє розуміння життя і своєму чоловікові. Тарас навіть поклав свої гроші на терміновий внесок, щоб родички у борг не просили на сумочку, поїздку, нову куртку тощо.
Чоловік має сестру. Звати Марина, їй зараз 28 років. Батько Тараса та Марини десь є, але свекруха з ним розлучилася років 25 тому.
Марина, мабуть, цілком пішла в маму. Про майбутнє зовсім не думала, «зате гарна», як каже свекруха. І десь Марина нещодавно зрозуміла, що матиме дитину. Її наречений виявився одруженим чоловіком, тому Марині доведеться ростити дитину самій. Марина не працює, свекруха вийшла на пенсію, тому родички зрозуміли: треба якось економити.
За місяць до народження дитини свекруха прийшла до нас і почала розповідати, як вони готуються:
– Ми ж не купували нічого, кажуть же, що погана прикмета. Та й навіщо купувати, ти все складаєш. Ось і віддаси нам валізи з дитячим посагом. І так, ліжечко ми б теж забрали, і візок, і стільчик для годування. Тарас, ти ж привезеш усе на машині?
– Не привезе, – кажу, – я не планувала нікому і ніколи віддавати ці речі. Тож на них не розраховуйте. Ми з чоловіком хочемо ще одну дитину, так що і ліжечко, і коляска, і все інше нам потрібні самим. Ні, не за 9 місяців. Але я нічого не віддам.
– Та поки ви другого народите, все знову звільниться. Зберемо вам валізи та повернемо всі речі, які проблеми, – засміялася свекруха.
– А проблеми в тому, – кажу, – що ми до речей ставимося інакше. І потім, доношувати речі за однією дитиною вже зовсім не те, що носити їх після двох дітей.
Я не стала вже говорити, що Марина і свої речі не береже: живемо ж один раз, буде вона нормально ставитися до того, що їй даремно віддали, як же!
– І що нам тепер робити? У нас же нічого немає, ми не запасали, знали, що у вас все є? – свекруха почала тиснути на жалість. – Витрат багато, а в мене тільки пенсія і все! Не будь такою жадібною, що може статися з твоїми ганчірками?
Але я твердо вирішила, що нічого віддавати не буду. Зараз багато різних сайтів, – запропонувала я, – люди задарма віддають дитячі речі. Або продають за символічну платню. Подивіться, прицініться…
Свекруха образилася, але коли дитина народилася, вона нам сама зателефонувала і сказала, що Марина хоче запросити Тараса в хресні. А далі запитала, коли майбутній хресний батько привезе їм валізи з дитячими речами.
От як спілкуватися з такими родичами?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
