fbpx
Життєві історії
У серпні цього року дочка з зятем повернулися з морів, і тут наступного тижня летять до Європи знову. Гроші вони витрачають на поїздки, а житла свого не мають

Я все життя прожила в невеликій двокімнатній квартирі на околиці, тому мені важко зрозуміти мою тридцятирічну доньку і її чоловіка, які відразу захотіли квартиру в центрі міста, з шикарним дизайнерським ремонтом. Таких грошей у них немає, за фінансами вони тягнуть лише околицю та й то з іпотекою. Я говорю, беріть хоча б щось, щоб було своє житло! Але вони, бач, «щось» не хочуть!

Квартиру, в якій ми зараз живемо, в свій час ми з чоловіком купили, старанно багато років відкладаючи гроші з зарплат. А дочка з зятем 8 років живуть у шлюбі, непогано заробляють, і скаржаться, що відкласти нічого не можуть.

А я їм кажу, що вони і не стараються – не встигнуть повернутись з однієї поїздки, вже планують іншу, дивляться квитки, готелі, постійно в роз’їздах, бо кажуть, що поки молоді, хочуть світ подивитися.

Мені дуже шкода грошей, які йдуть на ці поїздки даремно. Ні, було б вирішено квартирне питання — та заради Бога, мандруйте! Але ні кола, ні двору. Ну гаразд, у двадцять років можна з’їздити, подивитися одну країну, іншу, третю. Але ж десятки місць? Скрізь однаково. Храми, палаци, гори, фортеці і що далі? У самих не тільки фортеці, будиночка на курячих ніжках свого власного, то й немає. У чому сенс милуватися чужими палацами?

У серпні цього року повернулися з морів, відпочили начебто добре – і тут наступного тижня летять до Європи знову. Я говорю, навіщо? Що за потреба? Дочка каже – мамо, ти не уявляєш, які дешеві квитки Назар піймав. Гріх було не скористатися. Тепер до дешевих квитків шукають готель, знову витрати. І ось так у них завжди!

Живуть молоді у орендованій квартирі, з хорошим ремонтом, у недешевому районі. Якщо порахувати, скільки грошей унікуди переплатили вже за цю оренду, волосся дибки встає. Я дочці говорю, ну навіщо вам двом трикімнатна квартира? Дітей немає поки що, ви цілий день працюєте – зніміть скромну однокімнатну або навіть студію взагалі. Залишок грошей на перший внесок… Але вони й слухати не хочуть! Ми, каже донька, жити хочемо комфортно.

Я ось лише одного не розумію, звідки такі королівські замашки? От подружка доньки, Ніна, купила квартиру в кредит, нехай невелику і на околиці, але ж свою! Та для доньки такі приклади – не орієнтир.

– Мамо, та я знаю, що вона купила! Студію у новобудові! Розмовляли ми з нею у лютому на зустрічі випускників, розповіла вона про свою покупку. У чистому полі стоїть три будинки, довкола нічого, добиратися треба на оленях по пробках. Інфраструктури жодної. Ми б таке і даремно не взяли б. А Ніна ледве тягне на цю іпотеку вже кілька років. І платити їй усю молодість!

Дочка вважає, що погана квартира – це глухий кут. Купиш із величезною переплатою, продавати потім будеш за безцінь, бо жити в таких умовах важко. Тому мріють про свою нерухомість відразу в центрі міста.

А я вважаю так: «Нехай маленька, далеко, але своя квартира – все ж значно краще». Чи я не права?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page