fbpx
Життєві історії
У серпні, коли ще було тепло, я збиралася на дачу, як мені зателефонувала сусідка: – Надіє, тримайся, дачі твоєї вже немає, лише попіл залишився. Я з чоловіком швиденько поїхала туди, так сумно на душі ходити по тій чорній земельці, адже вона мені ще від батьків дісталася. А чоловік ходить, посміхається, жартує. Приїхали ми додому і я вирішила, щоб там не було, але я відбудую свою дачу, бо це моя душа. Стала просити гроші у чоловіка, але так розчарувалася і в ньому, і в рідних дітях

Мені зараз так нелегко на душі. Можливо, хтось не зрозуміє і подумає, що я сама собі вигадую якісь проблеми, але для мене це справжнє непорозуміння – вогонь забрав мою дачу, котра дісталася ще від батьків. Не стало повністю двокімнатного будиночка з просторою великою верандою. А ще ж не так давно ми робили там ремонт! Все пропало, нічого не залишилося там зовсім. Я так після того сумувала.

Мій чоловік цю дачу не любив. Навіть відвозити мене на вихідні не хотів, адже я там залишаюся на 2 дня, а йому хтось вдома поїсти повинен приготувати. Просила його залишатися зі мною, але він відмовлявся: «Ти мені зараз тут роботи купу знайдеш, а я цього не люблю». Доводилося давати пару десяток гривень місцевим чоловікам, щоб вони допомогли щось там налагодити, підкопати. Чоловіка це теж дратувало – мовляв, мені зайвий раз не дозволиш щось купити, а іншим он любителям сивенької – запросто.

В серпні, коли вже було тепло і я збиралася на вихідні на дачу, дзвонить мені сусідка: «Тримайся, Надіє, але твоєї дачі більше немає!» Я мало не впала. Мчимо з чоловіком на машині і бачимо – димок ще над нашою ділянкою. Приїхали на попелище.

Але, чесно кажучи, поки ми ходили по чорній ділянці, я бачила неприкриту радість свого чоловіка. Ходить, посміхається наче, жарти говорить якісь недоречні. Кричу на нього, а він: «Та мені хочеться перехреститися від радості, щоб ти тут не працювала так важко!» Запропонував продати цю землю хоч за копійки, але щоб на цій дачі була поставлена ​​крапка. Ну вже ні, ця дача дорога мені не тільки як відпочинок, а й як пам’ять про батьків! Дочки наші виросли, заміж вийшли, внуки є, вони відпочивати ще будуть приїжджати сюди, на цю земельку, до цього будиночка.

Що робити – пішла брати кредит! Мені не дали – зарплата маленька, а пенсії ще немає. Благаю чоловіка взяти, він не хоче, ясна річ. Кажу – давай продамо нашу трикімнатну квартиру, візьмемо меншу, та хоч однокімнатну, але вибудуємо цей будиночок. Чоловік сердиться: так її мої батьки цю трійку отримали, ні за що не продам. Але я теж в ній власниця, і кажу чоловікові, що навіть розлучитися з ним готова, мовляв – продам свою частину, відбудую дачу і буду там жити! А ти як хочеш! Не дивлюся навіть на те, що майже 30 років ми з ним у шлюбі, але дача мені дорога!

Я вже до чоловіка і по доброму пробувла. Кажу: «Ну навіщо нам ця трикімнатна велика квартира, нам потрібна ж лише спальня і кухня – все, більше нічого!»  А він мені каже: «А ти про дітей подумала? У нас дві дочки, що після нас їм дістанеться? Твоя маленька дача?» Ну і дача теж! Одній квартира, а інший – заміський будиночок, який ми чималенький збудуємо. І взагалі, якщо що – одна дочка у нас забезпечена чоловіком, а друга кредит зі своїм чоловіком платить, скоро буде і у її сім’ї окрема квартира.

Чоловік все одно впирається: «Якщо дочкам так потрібна буде твоя дача, нехай складаються грошима на відбудову і вони, я тоді візьму кредит на третину оплати». Але як? Це ж доньки наші, які зараз сидять з дітьми, а зяті зараз про ту дачу й не думають зовсім, не на часі. Ну немає більше виходу ніякого крім продажу квартири, як він не зрозуміє? Скільки років прожили, але так ми сваримося вперше, щоб аж до розлучення. А може бути, хтось підкаже: які в цьому випадку ще є виходи, дасть мені мудру пораду? В глибині душі він знає, що дача – це моя душа, хоч він її і ненавидить, можливо, є ще якісь можливості повернути мені цю душу?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – anbroadway.

You cannot copy content of this page
facebook