Ми з Стасом знаємося ще з першого курсу університету. Я місцева, а він приїжджий. Після закінчення навчання Стас зробив мені пропозицію. Ми почали жити в моїй квартирі.
З батьками майбутнього чоловіка я була знайома лише заочно. І їх, і мене це цілком влаштовувало. Але коли було озвучено, що ми одружимося, його мама та тато виявили бажання познайомитися зі мною. Заради цього вони навіть вирішили приїхати особисто.
Вирішили і добре, маленькою проблемою стало, що вони приїжджали вранці в четвер, а я працюю п’ятиденку. Стас також, але він відпросився з роботи, а ось у нас такі речі не вітаються. Шеф часто повторює, що особисті проблеми слід вирішувати в особистий час. Швидше за все, мене відпустили б, якби я попросила, але я не бачила сенсу.
У середу після роботи я зайшла в магазин, купила продукти, а решту вечора витратила на приготування салатів, гарячого та спекла яблучний пиріг. Стасу одразу сказала, що прийду лише увечері, бо з роботи не відпрошувалася. Він сказав, що батьків зустріне сам, він уже відпросився.
Вранці я пішла на роботу, залишивши нареченому докладні інструкції, де і що лежить. Цілий день була біганина на роботі, я навіть пообідати не встигла. Хотілося зробити все до кінця робочого дня, щоби не затримуватися в офісі.
Увечері прийшла додому, натягнувши на стомлене обличчя дружню посмішку. Все-таки перша зустріч із майбутніми родичами. Сімейство Стаса зустріло мене на кухні, вони пили чай. З виразу обличчя майбутньої свекрухи я зрозуміла, що їй не сподобалося те, що я так пізно повернулася додому.
– Можна було б і з роботи відпроситись, ми не щодня приїжджаємо, – такими словами зустріла мене Стасова мама.
Я почала говорити, що начальство не схвалює будь-яких прохань, тому таке можливе лише у найважливіших випадках.
– Значить, приїзд батьків майбутнього чоловіка для вас не є таким важливим випадком? – питає.
Я знітилася, не знала, що відповісти. Адже нічого не сталося, все добре, ми ж зустрілися, нехай і пізніше.
– Дім та сім’я мають бути важливішими за роботу. Чи ви так не думаєте?
Я сказала, що робота для мене також важлива. Тим більше, що до їхнього приїзду я підготувалася. Удома чисто, їжа є, чисті рушники теж є – чого ще від мене треба?
Я взагалі чекала, що Стас свою маму якось заспокоїть, але він мовчав.
– Мамі не сподобалося, що ти їх не зустріла. Вони спеціально їхали з тобою знайомитись, а ти на роботі.
– Ну, я ж прийшла. До того ж вони їдуть не ось прямо зараз.
– Все одно. Мамо права, ти вчинила некрасиво.
Потім його покликала мама, і Стас пішов до неї в кімнату. Я залишилася аналізувати почуте. Потім поїла, помилася і лягла спати. Вранці я пішла на роботу, поки решта ще спала. За день Стас мені зателефонував разів десять із питанням, коли мене чекати. Начебто не в курсі, коли закінчується робочий день.
Додому я їхала без настрою. Але вдома на мене чекав сюрприз – там нікого не було. Речей батьків Стаса теж не було, та й його не всі. Дзвонити та щось з’ясовувати настрою не було.
У неділю Стас приїхав забрати залишки своїх речей та віддати мені ключі від квартири.
– Ти навіть не зателефонувала, не дізналася, чому ми поїхали. І ти не вибачилася перед моїми батьками, – дорікав мені колишній наречений.
А сам він мені теж не подзвонив чомусь. Я зовсім не шкодую, що все вийшло так, добре, що все вирішилося ще до весілля.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
