Вчора ввечері Софії зателефонувала менеджерка з туристичного агентства, щоб повідомити: двотижневий тур на екзотичний острів Шрі-Ланка повністю оформлений.
— Я вас вітаю. Скоро здійсниться ваша мрія, — радісно оголосила Ольга.
Так, Софія давно мріяла поїхати кудись подалі, на берег океану, щоб добре відпочити і розслабитися. Забути хоча б ненадовго про всі проблеми та турботи, яких у її житті накопичилося надміру. А ще Софія дуже, дуже багато працювала.
Данило не працював уже півроку. Взагалі, за ті три роки, що вони прожили разом, він працював лише уривками. Кожен період зайнятості тривав не більше чотирьох-п’яти місяців. Потім щось обов’язково траплялося: то одна проблема заважала йому порозумітися з начальством, то інша — не дозволила залишитися в новій фірмі, куди його влаштувала сама Софія, задіявши свої зв’язки. Чоловік щоразу знаходив витончені, докладні причини і пояснював, чому він більше не може працювати саме в цьому місці.
Софія чудово розуміла, що причина тут зовсім інша. Її зарплата, яка була вищою за середню по регіону разів у п’ять-шість, не просто забезпечувала їм комфортне життя — вона розслабила Данила. Він вирішив, що працювати йому не потрібно. Його роль у їхньому сімейному сценарії зводилася до чарівного супутника, який вміє готувати коктейлі та підтримувати легку розмову.
Софія закінчила нафтогазовий факультет престижного інституту. Одразу після отримання диплома вона пішла працювати до організації, яка обіцяла стрімке кар’єрне зростання та пристойну зарплату. Звичайно, батько Софії, впливовий у регіоні чоловік, у цьому посприяв, задіявши всі свої зв’язки. Проте дочка дуже швидко довела батькові, а заодно і своїм колегам, що вона чудовий фахівець, амбітний і не шкодує на роботу своїх сил та часу. Невдовзі Софію підвищили до керівної посади, де вона й перебувала останні роки, будучи фактично головним добувачем у сім’ї.
Саме в цей час, коли їй ішов двадцять сьомий рік, дівчина й познайомилася із привабливим та веселим Данилом. Він увірвався в її життя так міцно, що виходити звідти не збирався.
— Я тебе кохаю, і ми з тобою одружимося. Можеш навіть не протестувати. Я все вирішив, — з чарівною, трохи маніпулятивною посмішкою говорив Данило.
На той момент він уже жив у Софіїній квартирі й чудово розумів: такий шанс випадає раз у житті. Красива, забезпечена, зі своєю шикарною квартирою, з впливовими батьками — йому неймовірно пощастило! Цим треба було терміново скористатися, запросивши кохану заміж.
Софія, звичайно, була закохана і розчулена. Усе для неї було новим у цих стосунках. До цього вона ще жодного разу в серйозні стосунки не вступала. Спочатку багато навчалася, на вечірки та молодіжні тусовки не ходила, хлопців цуралася. Скромною була і сором’язливою. А потім почала працювати, а на роботі всіх сприймала лише як колег. Добре, хоч із Данилом випадково познайомилася в кав’ярні. Він виявився сміливим та наполегливим. От і спалахнуло те, що вона прийняла за кохання.
Дивним для Софії було те, що за три роки їхнього спільного життя Данило жодного разу не заговорив із нею про дітей. Та й вона сама вже розуміла, інтуїтивно відчувала, що з цим чоловіком народжувати не варто.
Практично весь час Софія віддавала роботі і сама поки що не наважилася б піти в декрет, тим більше з таким чоловіком-неробою, який ставився до її будинку, як до готелю, а до її гаманця — як до спільного бюджету. Той факт, що Данило поводився як тимчасовий правитель, насторожував. Софія вже чітко розуміла, що треба закінчувати цей фарс і шлюб розривати. Толку з нього все одно не буде. Та й почуття вже охололи, і рожеві окуляри самі собою злетіли з очей, розбившись об щоденну реальність.
— Ти ж сказала, що ми вдвох полетимо? — продовжував Данило обурюватися, ставши у дверях і не даючи дружині піти.
— Так, я таке казала, — підтвердила Софія. — Я добре пам’ятаю цю розмову, Даниле. Але ти втратив одну важливу деталь, мій любий. Я сказала, що якщо ти заробиш на цю поїздку, то ми полетимо вдвох.
— Ось ти ділова! Я просто з тебе балдію! Де ж я заробив би таку купу бабок? Ти ж знаєш, що маю зараз проблеми! — обурився Данило. — Що ти знову влаштовуєш? Чи хочеш сказати, що в тебе мало грошей і не вистачає на те, щоб і мені сплатити путівку?
— Я нічого не влаштовую. Ти запитав, я відповіла. Грошей у мене достатньо, але, як раніше, вже не буде. А тепер пропусти мене, мені треба працювати. Ще не вистачало запізнитися через тебе! — Софія легко відсунула Данила, який трохи опирався, і вийшла з квартири, залишивши його стояти у хмарі гніву та розчарування.
Чоловік був розлючений. Він давно вже зрозумів, що його чарівність, яка раніше була його головним активом, більше не діє на дружину. І якщо раніше для того, щоб її вмовити, потрібно було лише зателефонувати, ніжно поцілувати і пообіцяти пристрасну ніч, то тепер все це для неї не мало значення.
А він розмріявся! Вже всій рідні та друзям розповів, що полетить із дружиною на Індійський океан. Ось буквально вчора тільки зустрічався з Віктором і за келихом дорогого вина хвалився своїм життям, вальяжно розвалившись у кріслі його офісу.
— Слухай, ну я, звичайно, добряче притомився вже цими океанами мотатися. Ось буквально нещодавно тільки прилетіли з Мальдів, і знову… Ну а куди подітися? Доводиться. У дружини стільки бабок, що нам їх треба якось витрачати, — посміхаючись другові, сміливо вигадував Данило.
— Так, Даниле, пощастило тобі, що казати! Хто б міг подумати, на вулиці своє щастя зустрів. Можеш собі дозволити і не працювати, і жити гарно. А тут пахнеш мало не по двадцять чотири години на добу, і все одно вихлоп невеликий, — відповідав йому Віктор, який володів автосалоном.
— Ну, не прибіднюйся. І ти непогано живеш, бачив я твою нову тачку. Як хороший будинок вартий! — із неприхованою заздрістю промовив Данило, який був небайдужий до дорогих автомобілів.
Чоловік хотів найближчими днями завести із Софією розмову про те, що їхню стару іномарку (яка насправді була цілком пристойною, але вже не відповідала його “статусу”) пора продати, а йому купити нову — дорожчу та сучаснішу. Він планував після повернення з поїздки звозити дружину до автосалону до Віктора і вибрати там собі новий “подарунок”.
Але зараз зрозумів, що пролетів не лише з поїздкою, а й із мрією про нову машину.
Поки Данило думав про те, що йому тепер робити, на його мобільний зателефонувала сестра.
— Данилку, привіт! А що, Софія вже на роботі? — запитала Яна, його молодша сестра, чий голос завжди мав легкий відтінок вимоги.
— На роботі, на роботі! А де їй ще бути? — невесело відповів Данило.
— А що ти так кричиш? Чи не з тієї ноги встав? Чи тобі заганятися? Живеш, як сир у маслі катаєшся, — продовжувала Яна, не зважаючи на його настрій.
— Що треба? — перервав її брат, який був розлючений ситуацією і настрою з ким-небудь розмовляти в нього не було зовсім.
— Я чому дзвоню… Софія, мабуть, забула, що нам сьогодні треба кредит платити. Гроші на картку мені не перевела, — здивувалася Яна, яка звикла до постійної фінансової допомоги від багатої невістки.
— А з якого дива вона тобі має щось переказувати? Ти їй хоч раз борг віддала? Ні! Ось те саме! Тільки з простягнутою рукою їй дзвониш. То кредит сплатити, то Артемці куртку купити, то собі косметику. Нехай твій чоловік підніме свою п’яту точку і піде заробить тобі гроші! Щоб на все вистачило.
— Та ти теж, як я подивлюся, не впорався. Порадник! Присмоктався до багатої дружини і в вус не дуєш. Вже твоя Софія точно не збідніла б, кинувши нам двадцять тисяч, як завжди! — образилася Яна. — Гаразд, що з тобою говорити. Я сама їй увечері подзвоню. На роботу все одно марно — не візьме вона слухавку. Ви коли у відпустку відлітаєте?
— Яка тобі різниця — коли! Відчепися ти від мене! — Данило невдоволено кинув мобільний на м’який білий диван.
Так, ситуація була дуже погана. Судячи з того, що добра і чуйна на всі прохання його рідні Софія не почала давати гроші своїй зовиці, висновок напрошувався лише один.
Саме зараз зухвалому і цинічному чоловікові стало воістину страшно. Його сите і ліниве життя було під загрозою. Данилові завжди ці три роки, які вони жили разом, здавалося, що в нього все під контролем, і Софія закохана в нього по вуха. Що так триватиме вічно, і він до старості зможе користуватися всіма благами дружини, не докладаючи жодних зусиль.
Ближче до обіду зателефонувала мати, Олена Іванівна.
— Привіт, синку. А що це за справи? Мені Яна сказала, що твоя Софія відмовила їй у грошах. Що відбувається у вас? Ти що, чимось її образив? — суворо запитала Олена Іванівна, чий голос одразу набув звинувачувальних ноток.
— Та нічим я її не кривдив! З чого ти взяла це? А те, що гроші Яні не дала, то й правильно! Скільки з нас можна тягнути? Нехай самі заробляють, — невдоволено видав Данило, якому дуже не хотілося все це обговорювати ще й з матір’ю.
— Вони ж працюють, обидвоє. І Яна, і Вадим. Але їм все одно не вистачає. Коли в сім’ї двоє дітей, тут жодних грошей не вистачить, з такими цінами. Софія твоя гарну зарплату отримує, от і допомагала нам усім, — мати швидко перейшла до головного аргументу. — А ти досі так нікуди не влаштувався. Сидиш у дружини на шиї, тому вона й образилася. І ми тепер усі постраждаємо. Ну думати ж треба, кого ти ображаєш! — натякала мати на великі гроші своєї невістки, які, на її думку, мали належати всій родині.
— Мамо, а тебе яким боком стосунки з дружиною стосуються? Попліткувати більше нема про що? — сердився Данило. — Я сам вирішу, коли виходити на роботу. І чи треба це мені в принципі. І з тобою вже точно обговорювати це не буду!
— Та що ти кричиш на матір! Точно посварився із Софією, не інакше. Ти порошинки повинен здувати з такої дружини! А він ще показує характер. Ну, що з тобою, з таким ось, робити? Я запланувала на весну ремонт на дачі. Вже домовилася із Софією, що вона мені допомагатиме. Хотіли з батьком поступово будматеріали почати закуповувати. Ось сьогодні якраз думала в неї запитати, яку суму вона нам зможе виділити спочатку, — журилася Олена Іванівна.
— Ніяку. Немає в Софії грошей для вас, — грубо обірвав Данило.
— Стривай, мамо, дай мені слухавку, — почув він голос батька, Петра. — Я теж маю що йому сказати.
— Ну, а тобі що ще треба? — здивувався Данило.
— А то! Ти навіщо із Софією посварився? На що я тепер гуму для своєї “Ниви” куплю? Тільки хотів попросити невістку про допомогу. Вона б мені не відмовила, я знаю. І на тобі! Синочок уже постарався. Показав свій характер. Чи тобі проти дружини йти, га? Адже на всьому готовому живеш! Ні, треба було ласкаво до дружини, а він ще випендрюється!
— Та йдіть ви всі! — закричав Данило, роздратовано.
Він відключився і замислився. Думати в принципі чоловік не любив, особливо на серйозні теми. Вважав за краще свій дорогоцінний час проводити за приємнішим заняттям. Поспати до обіду, випити гарного вина, замовити з ресторану смачну їжу, послухати гарну музику або захоплюючий фільм подивитися. А то просто з вітерцем поганяти машиною містом, сказавши при цьому дружині, що поїхав шукати роботу, а самому з друзями зустрітися у якомусь барі.
А ось зараз довелося замислитись. Картина складалася, прямо сказати, негарна.
Те, що Софії добряче набридли його зухвалі родичі з вічно простягнутою рукою, це вже було ясно, як білий день. Вона ще довго терпіла. Та й Данило в принципі був не проти, щоб дружина їхня скинула зі своєї шиї. Головне, щоб йому, як і раніше, добре жилося.
А ось те, що дружина не брала його з собою в таку далеку та тривалу подорож, вже натякало на серйозний поворот у сімейному житті.
Данило був не дурень і чудово розумів, як називається його спосіб життя. Та тільки сподівався, що кінця у тієї мотузочки довго не буде.
“Так, треба постаратися… Треба дуже постаратися сьогодні, — міркував сам із собою Данило. — Нагадати дружині, наскільки ми були щасливі ще недавно. Вона ж кохала мене, по-справжньому кохала. Значить, розтане, і все в нас буде, як і раніше. Оплатить і мені подорож, нікуди не дінеться! А вже там я в багнюку обличчям не вдарю. Намагатимуся за двох — буду найпристраснішим і найтурботливішим чоловіком на острові”.
Коли ввечері Софія повернулася додому, Данило був сумним, задумливим і навіть трохи блідим. Він сидів у кріслі, удаючи із себе стражденного інтелектуала.
— Чим займався? — запитала його дружина, знімаючи піджак.
— Та чим? Засмутився, не можу. Хотів у фірму одну доїхати на роботу, але відклав. Тиск, що піднявся, так погано, ти знаєш… Даремно ти так зі мною, кохана, — він потягнувся до Софії, намагаючись обійняти її.
Софія відійшла, її обличчя було абсолютно непроникним.
— Я хотіла тебе попередити, Даниле. Збери свої речі. З завтрашнього дня ти тут не живеш. Я відлітаю ввечері, залишити тебе у своїй квартирі не можу, сам розумієш, тут багато дорогих речей. І так, швидше за все, нам доведеться розлучитися. Ти, як і раніше, ведеш той спосіб життя, якого я не приймаю. Мені такий чоловік і батько моїх майбутніх дітей не потрібні, — спокійно, але абсолютно холодно промовила Софія.
Данило відчув, як його серце пропускає удар. Це було не примха, не скандал, а чітко сформульоване рішення.
— Що? Софійко! Та як же ти можеш? Я ж люблю тебе! Як це… Адже нічого не віщувало! Може, хтось у тебе з’явився? — Він зобразив ревнощі, намагаючись перевести увагу на її нібито зраду.
— Кинь, актор із тебе ніякий, — у голосі Софії з’явилася глузлива нотка. — Як, зрештою, і закоханий чоловік теж. Все ти чудово розумієш, тільки ось під дурника тут косиш.
— Софіє, подумай, адже нам так добре було вдвох.
— А я подумала, що ти знаєш. Дуже ретельно все обміркувала. Так, було добре, та тільки тобі. Непогано ти так влаштувався. А ось мені не так добре було, як ти собі придумав. Тому після повернення з відпустки я подам на розлучення. Я вже замовила адвокату підготовку документів.
— Ні! Ти цього не зробиш! Ти що? Я пропаду без тебе, Софіє! — Данило навіть спробував видавити сльозу, його обличчя спотворилося в гримасі відчаю.
— Не пропадеш. Іншу дурепу знайдеш і їй на шию сядеш. Дуреп багато, а ти гарненький. Говорити он як гарно вмієш. І талановитий у цьому, треба визнати. Так, ще, Даниле, — Софія зробила невелику паузу, а її погляд став сталевим. — Май на увазі: все, що я заробляла за час нашого шлюбу, я клала на рахунок батька. Звісно, багато й на вас усіх витрачала. На потреби та бажання вашої родини. Але якщо ти раптом спробуєш щось поділити — знай, претендувати тобі нема на що. Навіть наш автомобіль, яким ти так любив хизуватися, оформлений на мого тата, якщо ти забув.
Данило відчув фізичний холод. Його план зруйнувався. Він не просто втратив дружину — він втратив усі фінансові важелі та активи. Він був упевнений у своїй невразливості, вважаючи Софію наївною і закоханою. Але вона виявилася холоднокровним і далекоглядним стратегом.
— А ти жорстока… — вже іншим, порожнім і холодним голосом сказав Данило.
— Ні, у мене просто очі розплющилися, — вона знизала плечима. — І я зрозуміла, що не настільки я тебе і люблю, щоб все життя везти вас усіх на своїй тендітній шиї. Це був мій подарунок на моє ж тридцятиріччя — звільнення.
Данилові змушений був зібрати свої речі. Він пішов до батьків, де його зустріли з роздратуванням і докорами, адже він став причиною перекриття фінансового потоку. Його сестра Яна відкрито називала його невдахою. Мати, Олена Іванівна, постійно нарікала на скасування ремонту даху. Батько відмовився давати йому машину для підробітку в таксі, мотивуючи це тим, що Данило “навіть заправляти її не буде”.
Софія полетіла у подорож. Там, під гарячим сонцем Шрі-Ланки, серед запаху спецій та шуму океану, вона нарешті відчула справжнє, непідробне розслаблення. Її робочий телефон лежав вимкнений, а єдиним її обов’язком було нанести сонцезахисний крем.
Звідти, через електронну програму, вона відправила заяву на розлучення. Все. Тепер на неї чекало нове життя, без дармоїда, який щодня промовляв їй слова кохання, і без його численної рідні, яка вважала Софію грошовим мішком, а її почуття — гарантією постійного доходу.
А з особистим життям у неї все ще буде добре. Їй лише тридцять, вона молода, красива і забезпечена, а ще амбітна. І найголовніше — вона навчилася чітко відділяти справжнє почуття від маніпуляції та вміє захищати свої фінансові кордони.
Данило ж був у пошуку. Він ходив дорогими клубами та ресторанами, відвідував модні тусовки, де збиралася золота молодь, намагаючись знайти нову “Софію”. З грошима було зовсім туго. Довелося навіть у таксі підробляти на позиченій машині друга Віктора, якому Данило тепер був змушений заборгувати.
Він мріяв зустріти таку ж багату і наївну, як Софія, якою він вважав її до останнього моменту. Але тільки всім у місті вже добре відомий цей аматор поживитись за чужий рахунок. Його репутація, як і його фінанси, була спустошена, і тепер йому доводилося розплачуватися за три роки безтурботного, але надто дорогого життя. Його “чарівність” більше не працювала.
Софія повернулася через два тижні — загоріла, відпочила, а головне — вільна. Вона була готова до нових викликів, знаючи, що найскладніший і найважливіший бій у її житті — за власну гідність та незалежність — вона вже виграла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.