Я не жадібний чоловік і завжди готовий поділитися з ближніми, якщо це в міру розумного. Але коли моїй дружині телефонує її двоюрідна сестра Галина, я починаю вже дратуватися. От наша історія.
Ми з дружиною разом вже 10 років, виховуємо двійко дітей: 9-річну донечку Софійку і 4-річного синочка Дмитрика. Зрозуміло, що дітям ми завжди купуємо все нове, і одяг, і іграшки. Ми не багаті люди, донедавна працював тільки я, бо дружина була в декреті. Зараз Світлана вийшла на роботу на пів ставки, щоб більше уваги приділяти нашим дітям.
Для дітей ми стараємося, щоб у них все було. А от родичка моєї дружини, Галина, пішла іншим шляхом. У неї теж двоє дітей, дівчинка і хлопчик, які молодші від наших приблизно на рік, так от їй простіше нічого не купувати, а все в нас просити. До слова скажу, що сім’я Галини живе заможніше, ніж ми, у них і власний будинок є, і автомобіль.
От тільки вони не вважають, що на дітей теж потрібно витрачатися – а навіщо, якщо можна все взяти у нас. Галина приходить до нас із фразою: «Вам що, шкода? Ви ж цим зараз не користуєтеся».
От і сьогодні зранку вона зателефонувала дружині, просила віддати їм наш старий самокат. Я чую, як Світлана виправдовується, мовляв, ми не планували його віддавати, але Галина, як завжди, була такою наполегливою, що дружина погодилася, мовляв, гаразд, заходьте, я вдома.
Я був здивований, бо знав, що дружина планувала цей самокат продавати, вже й покупця знайшла. Навіщо ж віддавати просто так?
А Світлана каже – так незручно відмовити, все ж родичі, тим більше просять не назавжди, а на деякий час.
Ага, знаю я, як вона бере на деякий час, ще жодної речі не віддала, а до неї переїхав і весь одяг наших дітей, і коляски, і колиски, і візочки. Галина жодного разу ні за що нам не заплатила. «Вам що, шкода? Ви ж цим зараз не користуєтеся» – ось її улюблена фраза, після якої моя дружина віддає їй все без зайвих слів.
І ось цього разу так само Світлана йде з балкона діставати той самий самокат. Який «не шкода». Світлана ж таки не жадібна, а ще вона не хоче псувати стосунки з родичами через самокат, на якому Дмитрик вже все одно не катається вже.
Я просто задумався, мені ж теж не шкода, але скільки це ще буде продовжуватися?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
