fbpx
Життєві історії
У призначений день Віра Андріївна приїхала до нас раніше, чоловіка ще вдома не було. Я саме поралася на кухні з вечерею, свекруха зайшла на кухню, зачинила за собою двері і сказала, що нам потрібно серйозно поговорити

Про те, щоб купувати більшу квартиру, ми почали думати відразу, як у нас народилася дитина. До того ми жили в моїй дошлюбній однокімнатній квартирі. Ми її продали і купили двокімнатну в новобудові. Покупку ми здійснили в кредит, я стала єдиним власником. Хоча все відносно, тому що житло придбано в шлюбі, а значить в разі чого ділиться навпіл.

Але про це ми навіть не думали. Разом ми вже 5 років, у нас все добре. Просто останнім часом «щось пішло не так». Чи то ми трохи втомилися один від одного, то чи побут, кредит і проблеми затягнули. І якось чоловік проговорився про це своїй мамі. Тому днями вона заходила до нас в гості.

Вона зателефонувала наперед і попередила, що приїде на вечерю. Я здивувалася, бо зазвичай ми зустрічаємося у вихідні кілька разів на місяць, або самі приїжджаємо до неї з дитиною, або вона до нас, якщо їй зручно.

У призначений день Віра Андріївна приїхала до нас раніше, чоловіка ще вдома не було. Я на кухні готувала вечерю. Навіть не поспілкувавшись з онукою, свекруха зайшла на кухню і зачинила за собою двері. Сказала, що нам треба поговорити.

Я відклала справи і стала уважно її слухати. Віра Андріївна із занепокоєнням сказала мені, що я повинна нашу квартиру вже зараз поділити, на всякий випадок. Вона не хоче, щоб в разі розлучення син залишився без нічого.

Розлучатися я не збиралася, як і переписувати квартиру. Я нагадала свекрусі, що житло я придбала, продавши свою одиничку, та й кредит я теж допомагала виплачувати.

– Все, що в шлюбі, спільне, – наполягала свекруха.

Я не стала сперечатися, просто сказала, що цю тему з нею я обговорювати не буду. Ми з чоловіком самі розберемося, що і як нам робити. Я пішла в кімнату до дитини, а через п’ять хвилин почула, як закрилися вхідні двері. Чоловік приїхав додому тільки через годину і був вкрай здивований відсутністю мами.

Опустивши емоції, я розповіла про розмову. Чоловік відповів, що нічого про це не знає і ніяких подібних тим з матір’ю не здіймав. І пообіцяв серйозно поговорити з мамою, щоб в майбутньому ця тема не піднімалася.

Я ще довго не могла заспокоїтися. З одного боку, напевно варто було поговорити не так імпульсивно, можливо, я сказала щось зайве, але з іншого, я вважаю за краще відразу ставити таких людей на місце. Ми з чоловіком – сім’я, і тільки нам вирішувати, що робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page