Я сподівалася, що ще хоч до кінця цього року побуду за кордоном, але змінилися обставини і напевно я таки повертаюся додому.
Мені 60 років. Так склалося життя, що я ніколи не була заміжня, і дітей не маю. Тому все своє життя я присвятила мамі, якої не стало п’ять років тому і сім’ї свого молодшого брата Дмитра.
У нього є єдиний син, мій племінник Роман. Зараз йому 30 років, він одружений, живуть з дружиною в Польщі. До речі, саме я дала племіннику кругленьку суму на навчання за кордоном.
Романа я вважала своїм сином, дуже любила його і нічого йому не шкодувала. З братом у мене були теж доволі теплі стосунки. Він завжди мені був вдячний за допомогу, чого не скажеш про Ольгу, його дружину. Не знаю чому, але вона мене не любила. Ніколи і дякую не скаже, вважала, що так і має бути, бо скільки мені одній треба.
Не подумайте, що я давала для того, щоб зараз цим картати, зовсім ні. Просто коли почалася війна, Оля зібралася їхати до сина, Роман і мені запропонував до них на якийсь час переїхати. Я погодилася, і ми удвох з Ольгою вирушили до Польщі.
У племінника з дружиною є невеликий будинок під Вроцлавом, вони його взяли в кредит на багато років. Коли мами не стало, я продала нашу трикімнатну квартиру, собі купила однокімнатну, а решту грошей віддала Роману, щоб йому було простіше виплачувати борг за житло.
Кімнат там не багато, але місця нам вистачало. Ользі не подобалося що я живу з ними, хоча я продукти купувала і намагалася сплатити якусь частку комунальних рахунків.
Одного разу я підслухала розмову Ольги з сином. Вона переконувала Романа, що мені досить їм набридати і час збиратися додому, і це має мені казати він як господар.
Я не бачила виразу обличчя племінника, але по інтонації зрозуміла, що йому неприємна ця розмова. Та Ольга була наполегливою, вона переконувала сина, що його дружині може не подобатися те, що у них так довго живе тітка.
Ввечері я сама почала розмову про те, що збираюся в Україну, бо маю справи. Помітила як після цих моїх слів Роман видихнув з полегшенням.
Збираю валізи і плачу. Все життя я дбала про нього як про рідного сина, а отримала таку вдячність за все моє добре.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
