fbpx
Життєві історії
У перший же місяць, коли ми закупили та привезли свекрусі продукти тривалого зберігання та дещо для господарства, все зникло за кілька днів. – Мама мені сама дала, – відповіла зовиця, – у нас зараз важкий період

Сестра мого чоловіка не дуже вдало вийшла заміж і тепер вона вважає, що їй має допомагати брат, тобто мій чоловік. Я з нею цілком згодна: чоловік так собі, але ж вона добре бачила, за кого заміж виходила.

У її чоловіка є багато кредитів, з якими він ніяк не може розрахуватися. Свекруха їм віддала бабусину квартиру, але знаючи свого сина, записала житло на онука.

– Мама чоловіка собі нові нові шпалери купила в спальню, – мало не зі сльозами розповідає Марина, – ось навіщо? Вона років 5 тому ремонт робила? У мене дитину нема в що взути, сама ходжу обірванкою, про ремонт уже мовчу.

Тобто, свекрусі Марини, яка віддала їм квартиру, треба все життя працювати на сина та його родину?

– Ну вона ж його таким виховала! Ось тепер нехай і допомагає, – каже Марина.

Чоловік у Марини ще один кредит не віддав, а вже інший бере, хоче жити що називається «на широку ногу». І Марина його в цьому підтримує, бо вважає, що жити треба тут і зараз, а не відкладати все до пенсії. Мені теж хочеться, щоб у будинку все красиво було, як у тебе, – каже Марина.

У мене працює чоловік, я сама в декреті підробляла перекладами та курсовими, після виходу на роботу взялася займатися репетиторством. Я працюю як віл, щоб і меблі купувати, і відпочивати мати можливість на морі, а не в селі у родичів. Та ще й іпотеку платимо, нам свекруха квартиру не віддала, навіть на онука її не записала.

Мама мого чоловіка теж доньку підтримує, каже, що краще вже такий чоловік, ніж ніякого. Та й дитина має батька. Допомагати Марині, на її власну думку та на думку свекрухи, маємо ми з чоловіком.

Якось я принесла їй дитячі речі, з яких наш син уже виріс. Марина їх брати не захотіла, бо вони вже ношені. Виходить, я маю її дитині нове купувати? У мене є власний син, а в її сина є батьки. Я після цього випадку речі стала віддавати своїм подругам, чиї хлопчики були молодші. Всі дякую говорили, жодна не відмовилася. Десь через рік свекруха до мене звернулася:

– Там нічого немає в тебе для Марини? Хоч стареньке? Онук із куртки виріс, на нову грошей нема. Як дала? Кому віддала? Подумаєш, Марина там тобі щось сказала! Слухала б більше. Не віддавай нікому! Ну не дякую, племінник твого чоловіка скаже. Коли виросте.

Ми й так намагаємося племіннику чоловіка щось дарувати корисне: іграшки, які Марина із чоловіком йому не куплять, одяг. Так недавно зовиця натякнула, що її син хоче планшет за 5 тисяч гривень.

Планшет до наших планів не входив. Ми і так за наявності іпотеки ще й свекрусі допомагаємо, у неї пенсія невелика. Ми їй комуналку оплачуємо.

– Марина знову у мами до зарплати позичила, я мамі грошей лишив, а сестра все забрала, – засмутився чоловік.

– Давай не будемо гроші давати, – кажу. – Потрібно продукти купувати. Сподіваюся, забирати м’ясо та масло з холодильника матері у неї совісті не вистачить.

У перший же місяць, коли ми закупили та привезли свекрусі продукти тривалого зберігання та дещо для господарства, все зникло за кілька днів.

– Мама мені сама дала, – відповіла зовиця, яку я спробувала присоромити, – у нас зараз важкий період.

Після цього я зателефонувала свекрусі і кажу, мовляв, ми з чоловіком не будемо навіть намагатися Вам допомогти. Ми викроюємо кошти для Вас, а утримувати Вашу дочку у мене немає найменшого бажання!

– Ти тут ні до чого, мені допомагає мій син! А як я розпоряджаюся цією допомогою – моя справа! Хоча, чесно кажучи, старший брат міг би і добровільно допомагати молодшій сестрі, раз у неї таке складне життя!

Ввечері у мене відбулася серйозна розмова з чоловіком. Я сказала, що готова давати його матері на комуналку 3 тисячі гривень в місяць і не більше. Якщо треба буде здійснити велику покупку, про це слід попереджати заздалегідь. Чоловік зі мною погодився. Тепер ніяких інших допомог ми не будемо здійснювати.

Марина кілька разів до нас приходила, пробувала нас присоромити, що нам так добре живеться, в той час як вона і мама рахують кожну гривню. Слухати її я не стала, у неї своє життя, у нас своє. Ми їй нічого не винні.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page