– Це все дуже неправильно. Я не витримала і кажу – Маріє, я все можу зрозуміти, наші діти завжди для нас будуть маленькими – з обуренням переказує свою розмову з подругою 55-річна Одарка.
– Допомогти хочеться, але треба і міру знати! Вибач мене, в нашому віці скакати стелі білити і шпалери клеїти в свої законні вихідні – це занадто! Це мало того, що ти квартиру свою спадкову дочці віддала, техніку їм туди купила, меблі – так зараз і ремонт робиш сама, при тридцятирічному зятю? А їм що залишається робити?
Квартира, про яку йде мова, Марії дісталася у спадок кілька років тому. Всі ці роки квартира стояла закрита, ніхто в ній не жив. Здавати її чужим людям і розгрібати проблеми нова господиня не хотіла. Людина вона м’яка по натурі, зовсім не бізнесмен, і впевнена, що здавала б собі в збиток – квартиранти швиденько сіли б їй на шию. А тут дочка вийшла заміж, і Марія віддала ключі молодій сім’ї: живіть, мовляв, це ваше.
І все б нічого, але в квартирі ремонту не було багато-багато років. Молоді в’їхали в те, що було – просто викинули старі килимки і продавлені дивани, щось відмили, щось підклеїли. І жили б так і далі, але тут з’ясувалося – чекають поповнення, та до того ж двійнят. Ну куди новонароджених нести в таку обстановку: шпалери відклеюються, лінолеум в деяких місцях протертий до дірок, зі стелі сиплеться штукатурка?
Хоча б невеликий косметичний ремонт потрібен, вважає Марія. Але проблема в тому, що грошей зараз на ремонт зовсім немає. Чоловікові якраз напередодні захворів, дочка чекає малюків, молодшому синові поступати треба в наступному році, на репетиторів прийдеться потратитися. А на роботі твориться незрозуміло що.
Ну нічого, Марія затягнула паски, поскребла по засіках, назбирала якусь суму, закупила абияк матеріали для ремонту, і тепер ось робить його своїми силами по вихідним. Наймати обробників їй нема на що.
У п’ятницю після роботи білила стелю, а в суботу клеїла шпалери в кімнаті…
– Я їй кажу – ти взагалі одна, чи що, шпалери клеїла? Ніхто зовсім не допомагав? А вона каже – Одарко, а хто допоможе, ти ж бачиш, як все склалося – сім’я велика, а допомогти нікому?
– Почекай, а зять?
– Так, з зятем найцікавіше! Він взагалі руки умив, уявляєш? Це не моя квартира, каже, а тещі, ніяких ремонтів я в ній робити не буду принципово. Марія намагалася йому щось сказати, мовляв, ти ж тут живеш, а він їй у відповідь – живу, ну так я оплачую комуналку повністю і дружину утримую від і до, які до мене претензії? Але ремонти – робити не буду. Ремонт я, каже, якщо і буду робити, то в своїй квартирі…
Одарка від такої позиції зятя подруги просто ошелешена, але Марія чомусь вважає, що зять має право так думати і так себе поводити. Ну квартира же правда не його! Чия квартира, той і робить ремонт, все справедливо. Дочка зараз допомагати не може – ні фізично, ні фінансово.
– Але ти-то чому тут працюєш в цій квартирі? – дивується Одарка. – Скачеш по драбинах одна! Шпалери клеїш сама – так взагалі ніхто не робить! Мінімум удвох треба! Один нагорі стоїть, на драбині, інший знизу подає… А скакати туди-сюди сорок разів за день – так це вбитися легше!
– Ну я ж тобі пояснюю – допомогти нікому! – знизує плечима Марія. – А я не можу допустити, щоб моїх онуків новонароджених принесли в таку розруху… От і приходиться самій все робити, на те ми і батьки, щоб допомагати дітям.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
