Відразу скажу, що в цій історії частково є і моя вина. Моя дружина Лариса пішла від мене, залишивши мені наших спільних дітей. Хотілося б почати з того, що з Ларисою ми разом уже чотирнадцять років.
Все почалося ще у школі, коли нам було по 16 років. Я трохи старший за мою дружину, буквально на кілька місяців. Розписалися ми з нею відразу, як їй виповнилося 18 і зробили це таємно від своїх батьків.
Згодом перебралися жити в квартиру моєї бабусі, яка дісталася мені у спадок, і навіть була оформлена на мене, бо батьки на той момент через сильну завантаженість на роботі, не мали часу цим зайнятися.
Ми з Ларисою одночасно працювали та навчалися, так що часу на увагу один до одному майже не залишалося часу і сил, але ми продовжували любити один одного. Спочатку у нас з’явився хлопчик, а ще через рік двійнята.
Оскільки тепер нас було п’ятеро, доводилося трудитися у поті чола. Приховувати не стану, зарплата в мене досить висока, і сім’ю цілком вистачає.
Лариса ж, у свою чергу, завжди займається справами, стежить за дітьми, і в домашніх умовах освоює кулінарне мистецтво, не забуваючи завжди добре виглядати, вона взагалі дуже красива жінка.
Наше з Ларисою спокійне та розмірене життя тривало. Я працював, а вона завжди чудово виглядала, доглядала дітей, і смачно готувала. Все б нічого, але одного дня якимсь дивом Лариса познайомилася з нашим сусідом, при цьому я дуже здивований, що вони до цього в під’їзді навіть не перетиналися.
Сказати, що після цього Лариса змінилася, ні, такого не було. Вона все також продовжувала вдавати з себе люблячу і зразкову дружину. Це вже через кілька місяців я дізнався, що моя дружина зустрічається з цим сусідом. Розповіли мені про це ще одні сусіди по сходовому майданчику, коли я з ними випадково стояв у черзі в магазині.
А незабаром я і сам у всьому переконався. Все сталося у п’ятницю, коли я повернувся з роботи. Я побачив, що Лариса збирала виключно свої речі, акуратно розкладала їх по валізах.
На моє запитання – що тут відбувається, вона відповіла, що йде від мене до Юрія, нашого сусіда, який, до речі, молодший від неї аж на 10 років. Лариса зібравши валізу просто підійшла до мене і сказала, що йде до сусіда, а потім вони їдуть за кордон. Дітей вона ніяк не може взяти з собою, тому вони поки поживуть у мене.
Після цих слів Лариса поцілувала дітей, забрала валізу і пішла, зачинивши за собою двері. Лише через кілька годин до мене дійшло, що ось щойно сталося. Найприкріше, що розкисати не було часу, тому що на мені залишилися троє дітей. Як виявилося, цей сусід був якимсь там блогером, дуже добре заробляв і планував перебратися в Америку.
З часом від спільних знайомих я дізнався, що Лариса з моїм молодим сусідом нікуди не емігрували, живуть у столиці. І ось зараз я думаю, чи подавати на аліменти, чи не звертати на них увагу та забути її раз і назавжди?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
