Півтора роки тому одружився мій старший син Сергій, якому 28 років. У мене ще і молодший син є, йому зараз 18. Свого кута у молодих поки що немає, пробували знімати, але це дуже дорого, тому син з невісткою попросилися на деякий час до мене.
Найцікавіше, що у невістки є двокімнатна квартира, яка їй залишилася від бабусі з дідусем залишилася, та й одна вона у своїх батьків. Здавалося б, живіть, але ні, Оксана відразу заявила: мовляв, живемо на моїй території пів року, щоб зібрати документи, а далі купуємо в іпотеку спільну власність і йдемо жити в свою квартиру.
А спадкову квартиру вона вирішила здавати в оренду. Але я розумію, якби грошима від здачі вони гасили іпотеку, то ні, ці доходи невістка на вклад перераховує, а платять за іпотеку із спільного бюджету. Ну як так? І головне, навіщо?
І невістка, і син працюють і одержують приблизно однакові зарплати, у сина тисяч на 5 більше. Зі вступом у боргові зобов’язання син ще й підробіток знайшов.
– Я глава сім’ї, нам не вистачає, – відповів він мені.
– Як не вистачає, якщо Оксана свою квартиру здає? – кажу. – Куди йдуть ці гроші? Спільний бюджет, то він у всьому спільний.
– А це подушка безпеки, – пояснила сама Оксана, – для мене, для моїх майбутніх дітей. Це їм і старт у житті, і освіта, та й так, якщо трапиться – гроші на чорний день. І машину хочу собі купити.
Машина є у сина, старенька, якою користується переважно лише він. А Оксана хоче свою. Сказала, що машину купить на ім’я мами чи батька, щоб вивести її зі списку спільної власності. Це треба яка хитра! А син мовчить і з усім погоджується, вона ж його у всьому переконала, що так буде справедливо та правильно.
Я не раз говорила невістці, що недобре так. Одна родина, один казан, спільна кишеня та гаманець!
– А що я роблю не так? – здивовано питає мене невістка. – От наживемо разом щось, те й буде спільне і Сергій не почуватиметься приймаком. Ну нерівний у нас у житті старт був, отже, зрівняємо.
– А ти коли в декрет підеш, і один син сім’ю забезпечуватиме, теж зрівняєш? Чи і тоді тебе з дитиною чоловік буде зобов’язаний утримувати і заробляти і на сім’ю, і на кредит, доки ти в сорочку гроші складаєш.
– Спочатку буде допомога, – спокійно пояснила Оксана. – А потім, Георгій теж може сісти в декрет. І я його з дитиною утримуватиму. Та в принципі, можемо розділити весь термін декрету порівну, справедливо й ніхто не буде в образі. Це гарна думка.
Ось у мене просто слів немає, на будь-який мій аргумент у неї відповідь є. Та яка відповідь! Чоловік буде памперси дитині змінювати в декреті, де це бачено!
Син м’яко і вже втомлено просить мене не втручатися в його сімейний уклад, каже, що його все влаштовує, але я мама, тому вважаю своїм обов’язком висловити все, що мені не подобається. Розсудіть справедливо, хто з нас правий?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
