Я давно пенсіонерка, тому живу скромно. Все життя я звикла економити і розпоряджатися грошима так, щоб мені на все вистачало. У мене двоє дорослих одружених дітей – син і донька. Я ніколи в них нічого не прошу, як це роблять багато моїх подруг-пенсіонерок, а навпаки, сама допомагаю чим можу.
І тут нещодавно виявляється, що так – теж недобре. Вся справа в моїй невістці, яка вважає, що я роблю різницю між онуками, а також, що їй я дарую найдешевші подарунки.
У невістки був день народження в кінці липня. Живемо ми далеко, тому бачимося нечасто. На день народження я не поїхала, бо знала, що невістка з сином мають заїхати до мене на вихідних. Коли вони приїхали, я вручила невістці набір для душа і постільний комплект. Подарунок мені обійшовся в тисячу гривень. Я була впевнена, що невістці він теж сподобається. Комплект я вибрала під колір їхньої спальні.
Невістка прийняла подарунок, ввічливо подякувала, і все. А вчора приїхав син, один без сім’ї. У нього теж скоро день народження, ювілей. Я вирішила дати йому дві тисячі, кажу, купи сам собі, що потрібно. Звідки я знаю, що йому зараз треба, а так подарувала гроші, то й він купить собі саме те, що йому потрібно.
Андрій глянув на суму і каже: «Мамо, не треба, Леся знову образиться». Я не зрозуміла, за що має ображатися невістка, тому син пояснив. Виявляється, Леся давно вираховує, кому і на яку суму я дарую подарунки. І якщо їй менше, ніж синові, то це для неї нова причина, щоб ображатися.
А я і не знала. По-перше, син мені по-любому ближче, ніж невістка, це зрозуміло. Ми з нею хоч і не мали ніколи непорозумінь, але люди ми дуже різні. А по-друге, в липні день народження у неї і у моєї сестри – у мене просто немає більше грошей на подарунок, тому гроші з пенсії я ділю на них обох, відповідно, і подарунки виходять дешевші. Але що поробиш, щороку вітати потрібно їх обох.
Гроші синові все ж всучила, хоча Андрій довго відмовлявся. Тільки син поїхав, я зателефонувала до невістки. Кажу, ти мовляв не ображайся, що так, сказала про два дні народження в липні. Так вона замість того, щоб якось закрити тему, нові образи видала. Її дітям в минулому році я дарувала на дні народження по п’ятсот гривень, а онукові від дочки – тисячу гривень дала, і що так не можна робити.
Ось тут неправда, онуків я всіх люблю, всі мої. Внукові від дочки я дійсно дала тисячу. Але він ноутбук хотів з подарункових грошей купити, по-перше. А по-друге, там друга бабуся теж давала тисячу, і мені не хотілося виглядати гірше за неї. А її дітям я даю по п’ятсот, то разом виходить тисяча.
Поговорили, але вона так і залишилася при своїй думці, що я не права: «Або всім однаково, або нікому».
Загалом, тепер не знаю, що й робити. Може справді дарувати всім однаково, наприклад по 700-800 гривень, бо на більше з пенсії я не спроможуся. Чи взагалі перестати дарувати подарунки. Мені, до слова, ніхто нічого не дарує…
Фото ілюстративне – pixabay.
