У невеликому супермаркеті перед Різдвом навіть вдень яблуку було ніде впасти – народ йшов потоком, один за одним. Як колись в огрядні часи, покупці змітали з полиць все підряд: ковбасу, сир, яйця, рибні делікатеси, мандарини, свіжий хліб. Касири працювали щохвилини, не піднімаючи голови, але черги не зменшувалися, а, здається, тільки росли. Адже наближався вечір і люди йшли з роботи.
– Ну ось, називається, забігла я а в магазин за хлібом! – стоячи в кінці однієї з черг, говорила подрузі висока блондинка років 37. – Набрала знову гору продуктів, величезний кошик. Але все потрібне лише, наче ж нічого зайвого немає. Курку ось по акції взяла, капустину на голубці, морквин пару штук. Яєць взяла побільше, тут вони хоч великі, в нашому магазині дрібниця одна, а коштують дорожче. Рис взяла на салат. Свято на носі, вся сім’я дома, годувати треба багато мені зараз. Як тільки тепер донести все це додому, тут кілограм десять, напевно. Ну добре, розкладу, звичайно, це все по пакетам, потихеньку донесу, не вперше.
– Ти без машини, чи що? – співчутливо запитала співрозмовниця.
– На машині чоловік поїхав з ранку, – сердито повідала блондинка. – Йому, мабуть, потрібніше! Він же у нас на метро не їздить принципово. Вважає, що там лише бідні люди їздять.
– Ну і потрібно було його і просити закупити самому продукти до свята, раз він на машині! – порадила подруга своїй супутниці.
– Так, «поклала б». У нього завжди відмовки якісь знаходяться: як не одне, то інше. Не царська це справа, в магазинах картоплю вибирати. Та й він зроду продукти не купував, його навіть якщо зі списком послати, набере такого, що ні в тин, ні в ворота.
– Та ти сама привчила так його, я дивлюся!
– Привчила сама – це точно! – охоче погодилася блондинка. – У цій родині всі взагалі на мені. Дитина з уроками, приготування ці нескінченні, прибирання, миття! Магазини знову ж. Встаю о шостій ранку, готую всім сніданок, буджу, збираю, відправляю всіх, біжу на роботу. З роботи в магазин, потім з сумками додому, руки вже до колін. І до плити до ночі. Потім посуд мою, прибираю, раніше години ночі не лягаю, а вранці знову все те ж саме. Чоловік взагалі ні в чому не бере участь. Ні шкарпеток без мене собі не знайде в будинку, ні чаю не наллє. Ще й не задоволений постійно. Макарони з сосисками – це не вечеря, говорить. Прямим текстом просить мене, щоб ніяких напівфабрикатів в будинку не було, тільки свіжа їжа, м’ясо, овочі.
– Нічого собі, запити. Він хоча б на м’ясо собі заробляє, щоб ось так командувати?
– Ну, заробляє щось він нормально. Чесно кажучи, на його зарплату в основному і живемо. Я-то в своїй конторі копійки отримую, працюю там тільки тому, що до будинку близько і графік зручний. Завжди відпроситися мені можна, начальник завжди йде мені на зустріч, можна, зі школи дитину забрати і додому привести, наприклад. А зарплати у нас – одні копійки. В основному, заміжні у нас і працюють, кого чоловіки утримують, бо на ту зарплату не прожити.
– Слухай, ну хоч отримує багато чоловік, ладно тоді ще. Хоч не так прикро то все.
– Ну як не образливо все одно мені. Ще як прикро – бути служницею для всіх. Чоловік тільки працює так відпочиває, а я все всім повинна. Мию, смажу, печу цілодобово. Ще й слова зайвого не скажи чоловікові. Ледь що, говорить – не подобається, двері там, можеш йти з моєї квартири.
– Почекай, квартира теж його, чи що?
– Його. Дісталася йому в спадок від батька, до нашого весілля ще. Мені, якщо що, і піти-то нікуди, хіба що до батьків в двокімнатну квартиру, але ж мене там ніхто не чекає, повір. Там зараз бабуся ще, так що взагалі не варіант. Нас з дитиною вони точно не чекають.
Я послухала цю розмову і стало шкода цю жінку. Красива, працьовита, гарно одягнена, а щастя в житті немає. Тому не судіть незнайомих людей, адже, якщо людина їде не дороготу авто і вся в золоті, це ще зовсім не означає, що в неї життя “мед”.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – lviv.vgorode.
