fbpx
Життєві історії
У неділю вдень дочка до мене дзвонить, питає чи ми вдома. Хочемо, каже, заїхати, гроші віддати. Вдома ми, відповідаю, де ж нам ще бути, приїжджайте. Ну, через пів години дзвінок у двері, відкриваємо – зять стоїть в порозі, в обох руках сумки великі тримає з супермаркету. Пів магазину скупили знову: і лосось, і індичка, і фруктів кілька видів. Сир, масло, копченості, цукерки шоколадні, торт: «Це вам!». Дочка гроші дістає, 5 тисяч гривень, в борг вони у нас брали нещодавно. “Андрій зарплату отримав вчора, ось, повертаємо гроші, спасибі вам велике від нас!” Я з кислим обличчям беру ці пакети, краще б вони їх свасі відвезли моїй

– У неділю вдень дочка до мене дзвонить, питає, ви вдома? – розповідає 60-річна Наталя Петрівна. – Хочемо, каже, заїхати, гроші віддати. Вдома ми, відповідаю, де ж нам ще бути, приїжджайте. Ну, через пів години дзвінок у двері, відкриваємо – зять стоїть в порозі, в обох руках сумки великі тримає з супермаркету. Пів магазину скупили знову: і лосось, і індичка, і фруктів кілька видів. Сир, масло, копченості, цукерки шоколадні, торт: «Це вам!». Дочка гроші дістає, 5 тисяч гривень, в борг вони у нас брали нещодавно гроші. Андрій, каже, зарплату отримав вчора, ось, повертаємо гроші, спасибі вам велике від нас, ви дуже нас виручили тоді.

Доньці Наталі Петрівні, Ользі, 32 роки, вона заміжня, живе з чоловіком окремо від батьків в орендної квартирі. Більш того, Ольга сама недавно стала мамою: сім місяців назад вони з чоловіком народили довгоочікувану донечку. Живуть добре і дружно, лад та достаток у молодій сім’ї, а головне взаєморозуміння.

Тільки ось чоловік у Ольги, на думку Наталі Петрівни, абсолютно нерозумний: зовсім не вміє рахувати гроші. Дочка в цьому відношенні набагато серйозніша за свого чоловіка. Хоча не набагато, чого вже там говорити, адже правда – є правда.

– Я кажу, ви що, зовсім нерозумні, чи що, не треба нам всього цього, заберіть собі! – розповідає Наталя Петрівна. – Але вони і слухати не стали, звичайно ж. І ось кожен місяць таке! Як Андрій отримає зарплату, вони приїжджають до нас щоразу, заставляють нам холодильник усіма дорогими продуктами, та не просто аби чим, якимись дешевими чи акційними продуктами, а дорогими делікатесами. Все найкраще, найдорожче нам приносять. Гроші дають – мовляв, візьміть, купите те, що треба: одяг, взуття, ліки там.

– Так це ж добре, радіти треба! Молодці діти, допомагають батькам-пенсіонерам. Це ж така величезна рідкість, для більшості пенсіонерів це нездійснена мрія.

– Так що хорошого? На початку місяця витрачають гроші, купують телятину і трюфеля, по ресторанах ходять, купують в магазинах десяті за рахунком штани або кросівки. А за тиждень до зарплати у них буквально їсти нічого! Дзвонять нам: «У вас 5 тисяч гривень не буде позичити до п’ятого числа?» Я просто в такому розчаруванні вже від них, кажу, до п’ятого ще більше десяти днів, 5 тисяч гривень чи вистачить вам? Досить, відповідає дочка, я все порахувала! Підгузки Ганні і суміш ми закупили, за квартиру заплатили, нам самим протриматися до зарплати. Я їй весь час кажу – ось якби ти «все порахувала” не коли вже грошей не стало, а з самого початку місяця, то такої ситуації б не виникло б. «Так-так, мамочко, я все зрозуміла!» – а на наступний місяць все спочатку.

Все це тим більше дивно, що зарплату зять отримує, за мірками економної Наталі Петрівни, ого-го яку – в місяць 23 тисячі гривень чистими на руки, плюс підробітки Ольги. На місяць виходить більш ніж солідна сума, навіть з огляду на, що кожен місяць молоде подружжя платить орендну плату за квартиру.

На двох дорослих осіб та одного немовляти грошей цілком достатньо, але дочка з зятем не справляються, не можуть витрачати їх рівномірно, не можуть все гарно розрахувати, що вже казати про те, що відкладених грошей у них зовсім ніколи немає. Тут вже навіть питання не в тому, щоб відкладати, про те й мови немає. Хоч би розподілили зарплату так, щоб голодними не сидіти пів місяця. Елементарно, начебто, але раз по раз не виходить.

Ольга стверджує, що це Андрій винен: отримавши гроші, він їде в магазин, і повертається звідти в руках з великими пакетами.

– Питаю, куди гроші поділися, вони тільки руками розводять! – сумно ділиться Наталя Петрівна. – Суміш, кажуть, і підгузники купили. Я кажу, і скільки це коштує на місяць? Ну 3, ну 4 тисячі, а решта де? Кліпають очима, і покупок великих не видно.

Поки Ольга була не в декреті, як-то було простіше. Молоді, звичайно, позичали у батьків час від часу невеликі суми, але це не було системою. Тепер же таке відбувається постійно. І не дати грошей доньці, яка чекає дитину теж ніби як було не можна – їй же харчуватися потрібно. А тепер ось треба, щоб дитина ні в чому не потребувала. Тому батьки незадоволені такими подіями, але дістають гаманці.

– А сваха не допомагає? У неї не просять?

– Вона одна, до того ж старша за нас, на пенсії давно, за грошима до неї не звертаються! – пояснює Наталя Петрівна. – До того ж вона частіше з дитиною сидить, коли молодим треба в магазин, наприклад. Ми з батьком багатші неї, якщо так можна сказати, звичайно. Все-таки дві пенсії, плюс батько підробляє час від часу. Ну, у нас вже й заощадження якісь вдома лежать – для Ольги. На початку місяця вони її нам повертають, а то так ще гроші сунуть, в кінці місяця знову просять у борг.

Продукти, куплені в «кращі часи» нерозумним зятем, Наталя Петрівна теж економить – крім тих, зрозуміло, де виходить термін придатності. І в кінці місяця, склавши в ті ж самі пакети з супермаркету, несе дочці. Шоколадні цукерки, яблука, масло, чай, цукор, м’ясо з морозилки. Ольга приймає все з вдячністю і, здається, навіть не помічає, що це їх гостинці.

– Уже сто разів їм говорила, що не треба мені ніякої допомоги! – зітхає Наталя Петрівна. – Для мене б найкраща допомога була – якби вони самі твердо стояли на ногах, і ні в чому не мали потреби. Жили б за коштами, відкладали на майбутнє, як всі розумні люди, тим більше з їх доходами це цілком реально. І не просили б грошей у нас з батьком. А то ж неможливо вже!

– Так, може, тоді просто не давати?

– Так ми вже з батьком обговорювали це. Не будемо давати – кредитів адже наберуть, а там переплата велика така. Як ще до сих пір туди дорогу не знайшли, незрозуміло. Вони ж зараз, кредити ці, рекламуються на кожному кроці. Потім не виберешся.

Наталя Петрівна сама вже не знає, як вмовити дітей жити нормально, як всі розумні люди. Хвилюється, що ж робитимуть діти, коли їх не стане.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – chudrda.

You cannot copy content of this page