– У неділю мій чоловік заїжджав до своїх батьків у якихось справах, дочку з собою взяв, його мама попросила про це! – розповідає 33-річна Ліда. – Повернувся додому чорніше хмари, ходить, все йому не подобається, навіть розмовляти зі мною не хоче. Дитина теж зовсім без настрою. Я питаю, що сталося? А він – ти спеціально це робиш, чи що, дитину настроюєш проти моїх батьків? Виявляється, Оленка там їх усіх засмутила. Чоловік їй по дорозі розповідав, що вони їдуть в гості до бабусі і дідуся, і вона чомусь вирішила, що вони їдуть до моїх батьків, дуже зраділа.
– Зрозуміло. А привезли, значить, до інших дідуся і бабусі, до батькових батьків, виходить?
– Ага. До їхнього будинку під’їжджають, мати Михайла вийшла їх зустрічати. А Оленка побачила, що не той будинок, давай плакати, та ще на вулиці, на весь двір. «Я хочу в гості до бабусі, ти не бабуся.» Ніхто такого не очікував. Звичайно, матері Михайла неприємно було це все чути від рідної онучки, я розумію. А хто, думаєш, винен? Я! Виявляється, я не розповідаю дитині про інших бабусю і дідуся, ось якби розповідала, такого не було. І добре б, якби так думала тільки мати мого чоловіка. Але ж михайло сам теж так вважає!
У Ліди з чоловіком звичайнісінька сім’я: трирічна дочка, квартира, яку вони взяли в кредит. Чоловік працює в офісі, Ліда вийшла з декрету кілька місяців тому і працює віддалено, на пів ставки. Займається роботою в основному тоді, коли дочка спить – вдень і пізно ввечері.
Пару раз в тиждень мені допомагати приходить моя мама, вона дуже дочку виручає: приходить і займається з онукою, щоб Ліда могла повноцінно попрацювати вдень, а ввечері виспатися. Без такої допомоги було б складно.
– Мама взагалі мені дуже багато допомагає з найперших днів! – розповідає Ліда. – Приходила спочатку кожен день, я до пів року тільки дитиною займалася, мама робила все – прала, прибирала, готувала. Ну і з Оленкою допомагала теж. Гуляла з нею, в поліклініку з нами ходила. Тато мій завжди теж був на підхваті – відвезти, привезти, коляску витягнути, в магазин з’їздити.
Років з півтора батьки Ліди стали брати внучку до себе додому з ночівлею, даючи молодим батькам час побути удвох.
У квартирі бабусі з дідом у Оленки величезна гора іграшок, весь необхідний одяг, спальне місце. З дідом вони співають пісні, з бабусею печуть печиво і наряджають ляльок.
– Батьки Оленку обожнюють, все їй дозволяють! – розповідає Ліда. – Коли вона до них приходить, займаються тільки нею. Звичайно, дитина сама хоче до них, і йти не хоче додому потім. Тільки скажи – поїдемо до бабусі! Радості буде!
З батьками тата відносини у Оленки зовсім інші.
Свого часу свекруха була не в захваті, що син одружується з Лідою: справа в тому, що у Ліди це другий шлюб. Перший був в двадцять років і тривав лише кілька місяців, дітей там не було.
– Не треба було свекрам про це говорити, напевно, взагалі! – зітхає Ліда. – Я чоловікові пропонувала, але він сказав – в цьому нічого такого немає! Ага, немає. Його мати постійно нагадує – розлучена, мовляв! Крім того, я майже на три роки старша за чоловіка. Загалом, непросто вона наш шлюб сприйняла, на весілля прийшла в темній сукні, сиділа, як на поминках. І до народження Оленки ми з нею майже не спілкувалися!
Після народження внучки свекруха трохи відтанула, змінила гнів на милість. Звичайно, гарних відносин вже не вийшло, але потихеньку спілкувалися. Бачилися у свята, вітали один одного з датами. Кожен раз, коли мати дзвонить синові, вона задає чергове запитання – як там Оленка? Правда, отримавши чергову відповідь: «Все в порядку!» – тему, як правило, більше не розвиває.
– Ну звичайно, я говорила дочці багато разів, що свекри – теж її бабуся з дідусем! – розповідає Ліда. – Батькові мама і тато. Слухає, але тему цю як би не розвиває. Якщо тільки в гості з’їздить до них, ще можна з нею завести про них розмова, щось обговорити. А через пару днів вона взагалі про них забуває геть.
На зворотному шляху від свекрів Оленка заявила батькові, що у неї тільки одна бабуся і один дідусь. Чоловік Ліди приїхав додому ображений. Адже його батьки люблять внучку. Завжди питають про неї по телефону, привіти передають, на Новий рік зробили недешевий подарунок – гарну лялькову коляску.
Треба більше говорити їй про те, що бабусь -дідусів у неї не двоє, а четверо, сказав Ліді чоловік. Ну, там якось вважати до чотирьох в ігровій формі, ляльок посадити, частування роздати.
– Так приблизно так ми і робили завжди! – розводить руками Ліда. – Але дитина стоїть на своєму! Я сказала чоловікові, що цими розмовами про бабусь і дідусів нічого не доб’єшся. Нехай приїжджають в гості, беруть Оленку гуляти, спілкуються – і не раз в три місяці, а в місяць три рази. Тоді щось вийде. Мої он приїжджають часто, кожного тижня, і не по разу, постійно на зв’язку!
На це чоловік заявив Ліді, що нічого порівнювати. Її батьки, мовляв, з машиною, вони молодші, їм здоров’я дозволяє брати до себе внучку. Його батькам складніше. Вони старші, здоров’я у них не дуже, машини немає, їхати потрібно на метро.
– Чотири зупинки по прямій гілці на метро, без пересадок – так складно доїхати! – зітхає Ліда. – І старше вони не набагато моїх, а вже здоров’я порівнювати взагалі нерозумно.
Загалом, чоловік сказав Ліді, що він, в принципі, розуміє, чому так вийшло – але треба ж щось з цим робити! І робити повинна, природно, Ліда сама: вести з донькою розмови про родичів, так, щоб вона запам’ятала і знала батьків батька.
– У нас прямо одна тема тепер це! – розповідає Ліда. – Сперечаємося всі останні дні. Оленка стоїть на своєму, чоловік ображається – мовляв, ми ж домовилися! Чому нічого не змінюється? А що я можу тут зробити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
