Ми з чоловіком Віктором виростили трьох дітей, і розраховували хоч на пенсії пожити просто для себе, бо за всі ці роки дуже втомилися. Для цього ми все своє життя працювали, економили на собі, і в підсумку побудували власними силами хороший, великий будинок. Ми ним дуже пишаємося з Віктором.
Нам звичайно хотілося б подбати і про житло для своїх власних дітей, але на всіх трьох у нас би просто не вистачило грошей.
Ми з Віктором пропонували допомогти їм зі взяттям кредиту, допомагали б, по можливості, з виплатами по кредиту, або періодично сиділи б з онуками, щоб їхні батьки могли працювати і заробляти на власне житло, але почули у відповідь тільки звинувачення в тому, що ми не такі турботливі батьки, як родичі їх друзів, і що взагалі ми егоїсти, і думаємо тільки про себе.
Наші діти й досі нам говорять, що ми живемо лише для себе.
Виявляється, про що ми дізналися згодом, старша і середня дочка поклали око на наш з чоловіком будиночок. Кажуть, мовляв, поруч з ним є хороші садочки та школи, і що взагалі їх діткам краще рости на природі, а не в маленькій “шпаківні”, за яку вони роками ще виплачуватимуть кредит.
Добре, що хоч син наш виявився менш егоїстичний, і зайнявся вирішенням квартирного питання самостійно. Вони з дружиною вирішили почекати з народженням дітей, поки не створять всі необхідні для цього умови, і зараз займаються тим, що відкладають гроші на покупку квартири.
На питання: а що ж робити нам – людям похилого віку? Дочки запропонували взяти однокімнатну квартиру в кредит, мовляв, нам багато не потрібно на старості років, а у них сім’ї молоді, і необхідно багато місця та зручностей. Зараз поки одна з них живе з чоловіком на орендованій квартирі, а друга в будинку у свекрів, і їм обом це не подобається.
Наші доньки хочуть розділити наш з чоловіком будинок, і жити тут на дві сім’ї.
Залізати в борги, або ж заробляти на власне житло, як свого часу робили ми з чоловіком – вони не хочуть. Кажуть, мовляв: «У ваш час з цим було легше, умови для молодих сімей були краще, а зараз побудувати будинок власними силами практично не реально».
Ми з Віктором, щиро кажучи, відчуваємо провину за те, що не можемо забезпечити своїм дочкам той рівень життя, який їм хочеться, а й віддавати «останні штани» у нас бажання немає. Вважаємо, що у них обох є чоловіки, які повинні про них подбати.
У підсумку ми розсварилися з дочками і не розмовляємо вже другий тиждень. Так хотілося спокійною і затишною старості, а в результаті вийшло все навпаки – суцільні сімейні сварки і розгляду. Син підтримує нас з батьком, і говорить, щоб ми з чоловіком не слухалися доньок і не робили так, як вони нам говорять, а щоб самі дбали про свою старість.
Як думаєте, ми з чоловіком праві, що не хочемо переїжджати в маленьку однокімнатну квартиру, ще й кредит за неї платити, або ж мають рацію ніші дочки, які нібито піклуються про благополуччя своїх молодих сімей та просять нас поступитися їм своїм просторим будинком?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
