У мене в житті зараз так склалися обставини, що мені треба зробити вибір між рідною сестрою і чоловіком. Я прекрасно розумію, що після вибору мені доведеться або з чоловіком розлучитися, або остаточно зіпсувати стосунки з сестрою, але так вже складаються обставини.
Сестра старша за мене на три роки. Вона мене завжди ревнувала, навіть до батьків, тому, що вони більше приділяли мені уваги. Як до найменшої. Пам’ятаю, що сестра навіть у мене іграшки відбирала для молодшого віку, мовляв – погратися, але робила вона це, щоб мені не дісталося. І все одно я дуже сильно люблю свою сестру.
Такі ж ревнощі і заздрість проявилися, коли я почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком. Вона його так критикувала перед батьками, просто не можливо словами описати. А коли ми оголосили про свої заручини вона взагалі всім почала говорити, що наш шлюб триватиме максимум рік. Ми ставилися до неї поблажливо, адже і так все було зрозуміло: я молодша і я вже виходжу заміж, а моя старша сестра навіть ні з ким тоді не зустрічалася.
Ми спочатку жили зі свекрухою, але вона вийшла заміж і поїхала від нас в інше місто, залишивши нам двокімнатну квартиру. А другу двокімнатну квартиру на нас переписав дід чоловіка, а сам купив будинок в селі і теж переїхав. Разом у нас дві квартири, які ми, зрозуміло, не стали продавати: ну хіба мало свекруха повернеться, або дід. Вирішили здавати. Та й зайвий дохід не завадить: син росте, йому вже одинадцять років.
А на той час сестра вирішила «переплюнути» мене. Вийшла заміж через рік після мого весілля за першого зустрічного, ледаря і невдаху і народила йому аж трьох дочок. Їм зараз вісім, шість і три роки. Живуть вони в квартирі типу гуртожитку, в крихітній кімнаті з маленькою кухнею і спільним санвузлом.
Я не розумію – якщо немає більше ніяких в житті перспектив, навіщо стільки дітей народжувати? Її чоловік перебивається невеликими підробітками, а вона постійно з дітьми. І злюся на них за безпечність, і шалено шкодую одночасно, особливо племінниць. Наші батьки іноді їм грошики підкидають, на це і живуть вони всім табором.
Тільки сестра дізналася, що ми здаємо квартиру, так відразу прийшла до нас. До слова, ми довго це приховували, наймачі вже місяці чотири як живуть на цій квартирі і справно платять оренду. Все там дуже акуратно. Але все одно б вони дізналися, стукачів багато. Ну так от, приходить вона і каже:
«Чула, що здаєш квартиру? А ми там в тісноті всі тиснемося. У районі, де ви хату здаєте, є класна школа мистецтв, середня дочка хоче на танці записатися, а старша грати на якому-небудь з інструментів. Та й садок там кращий. Ну ось що, сестричко, ми з тобою рідні люди, допоможи ти вже нам. Зараз би ми переїхали до вас на ту хату, зрозуміло, поки безкоштовно, а там я вже на роботу вийду, чоловік щось собі знайде. Будемо платити, правда, чисто символічно. Ми ж рідня! Загалом, ви подумайте, а ми речі поки зберемо».
Ось так! Серцем я розумію – дуже складно жити вп’ятьох в умовах обмеженого простору. Дітей мені шкода – не передати як, та й сестру теж. Але розумом розумію, що дай їм ключики від квартири, вони там все обірвуть, як в своїй малосімейці. І мінус ще наші доходи з оренди.
Я все розповіла чоловікові. Він страшенно обурився: «А підлоги їм ще не помити?». Я стала захищати сім’ю сестри, говорити, що це тимчасово, поки вони на ноги не встануть. Але чоловік накричав на мене: «І ти цьому віриш? Твоя сестра ще четверту дитину народить, щоб нічого не робити, а її чоловік так і буде на дивані валятися! Уявляєш, як вони нам квартиру запаскудять? Загалом, я категорично проти!». В принципі, він має рацію, але він навіть і зрозуміти не хотів – як їм зараз.
Загалом, сьогодні вранці дзвонила сестра. Питала, де можна взяти коробки, щоб свої речі упакувати. Зрозуміло, що в магазинах, і вона це знає, просто черговий раз натякнула, що їхня сім’я готова до виїзду. Я посоромилася поки їй сказати, що до нас на знімну квартиру їм дороги немає. І своїм батькам не можу сказати, не люблю зайвий раз їх засмучувати, вони ж нас обох люблять однаково і однаково хвилюються за обох. Боюся тепер і з чоловіком зіпсувати стосунки і з сестрою. І що зараз робити, щоб все вийшло на добре, я не знаю.
Фото ілюстративне – psychologies.
