fbpx
Життєві історії
У нас з чоловіком троє дітей, двом старшим дітям ми купили житло, а молодшій доньці оплатили навчання за кордоном. Зараз нам по 60 років і ми зрозуміли, що ми нікому не потрібні

Мені 60 років, ми з чоловіком прожили нелегке життя, виростили трьох дітей, а зараз зрозуміли, що ми нікому не потрібні. Це прикро усвідомлювати, бо ми все життя жили для дітей, про себе не думали.

Одружилися ми молодими, в 20 років, чоловіком моїм став мій однокласник. Першою у нас народилася донечка. Чоловікові довелося кинути навчання і влаштуватися на роботу. Я тим часом взяла академічну відпустку і сиділа з дитиною до 1,5 років. Тоді вже я паралельно займалася донькою і вчилася. Все стало налагоджуватися, але тут ми дізналися, що я знову в очікуванні.

Чоловік цілодобово пропадав на двох-трьох роботах, вдома я його майже не бачила. Жили ми тоді в квартирі, яку йому виділили від заводу. Але грошей все також не вистачало. Адже незабаром на світ з’явилася друга дитина. Я перейшла на заочну освіту і заледве отримала диплом. Важко було одночасно няньчитися з двома дітьми, вести домашні справи і вчитися. Але навіть незважаючи на це, ми впоралися.

Коли дочка пішла в школу, а син ходив вже в садок, я нарешті змогла влаштуватися на роботу за фахом і допомагати чоловікові. Наше матеріальне становище покращилось. З’явилася своя квартира. Справи пішли вгору і ми щоліта могли собі дозволити путівку на море. Коли мені виповнилося 30 років, доля нам піднесла ще один подарунок – третю дитину.

Як ми з усім впоралися тоді, досі не розумію. Я знову засіла вдома з маленькою дитиною. Чоловік щосили намагався забезпечити нас, тому працював вдень і вночі.

Діти потроху почали дорослішати, стало легше. Молодша дочка пішла в перший клас, коли старша вже вчилася у випускному класі. Грошей дуже не вистачало, але ми з чоловіком якось викручувалися. То позичали гроші у знайомих, то брали кредит, то знаходили підробітки. Ми кожну хвилину думали про дітей і про їхнє майбутнє, хотіли, щоб у них була перспектива хорошої освіти і роботи. Вже на третьому курсі університету старша дочка заявила, що виходить заміж.

Ми хотіли, щоб вона довчилася, знайшла роботу, але перечити не стали, тому ми благословили дочка на шлюб. Звичайно ж, довелося серйозно витратитися на весілля і все інше. Надалі допомогли дочці і зятю з покупкою квартири. Адже ми як ніхто інші розуміли, що їм потрібне власне житло.

Тим часом підріс і син. Він прекрасно бачив, як я і тато допомагаємо сестрі. Тому теж захотів, щоб йому ми купили власну квартиру. Діватися було нікуди. Адже в нашій родині ми всіх дітей любимо однаково. І якщо комусь щось купується, значить те ж саме треба подарувати і іншій дитині. Чоловік оформив на себе черговий кредит і купив однокімнатну квартиру середній дитині.

Молодша дочка не стала просити у нас квартиру. Вона просто захотіла поїхати вчитися за кордон. Як важко не далося мені це рішення, але я погодилася на навчання дочки. Освіта там коштує великих, якщо не сказати величезних для нас грошей. Довелося продати свою машину, влізти в борги і сплатити рік її навчання.

Раптово чоловік зліг і тепер я одна тягну все на собі. Найприкріше те, що за весь час поки батько нездужає, жодна наша дитина не приїхала його провідати. Старша дочка тільки кілька разів подзвонила і поскаржилася, що нічого не встигає: будинок, робота, чоловік.

Скільки б я не дзвонила синові, він взагалі рідко піднімав слухавку. Потім передзвонив, сказав, що на роботі, тому не має часу. А молодша донька просто не змогла кинути навчання, щоб прилетіти і провідати своїх батьків.

Ось так ось на старості років вийшло, що маючи трьох дітей, ми залишилися самотніми і нікому з них не потрібними. Як працювали і допомагали їм фінансово, так вони з нами і спілкувалися. А тепер, коли нам потрібна хоч якась підтримка, діти про нас забули. Живемо і сподіваємося тільки один на одного, більше у нас нікого немає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page