Ми з батьком виростили та виховали трьох своїх дітей, і розраховували хоч на пенсії пожити просто лише для себе, бо за всі ці роки дуже втомилися, зрозуміло.
Для цього, щоб на пенсії жити непогано і не просити нічого у своїх дітей, ми все своє життя працювали, економили на собі в усьому, і в підсумку побудували своїми власними силами хороший, великий та просторий будинок. Ми ним дуже пишаємося з Романом.
Нам звичайно хотілося б подбати і про житло для своїх власних дітей, але на всіх трьох у нас би просто не вистачило грошей. Давати дітям гроші ми не вважали за необхідне, адже вони швидко будуть витрачати їх на якісь речі для себе, купити три квартири це нереально, у нас з Романом таких грошей ніколи не було. Тому ми вирішили, що побудуємо хоч будинок для себе, де будемо збиратися цілою родиною, та й діти не будуть забезпечувати нас на старості років, вважали, що так буде легше усім.
Ми з Романом, свого часу, просили дітей, щоб вони брали житло в кредит, а ми б їм могли трішки допомагати виплачувати його, або періодично сиділи б з онуками, щоб їхні батьки могли працювати і заробляти на власне житло. Але діти не розуміли наших порад, зате не втомлювалися щоразу нам говорити, що ми не такі турботливі батьки, як родичі їх друзів, і що взагалі ми егоїсти, і думаємо тільки про себе, а про забезпечення своїх дітей житлом – ніколи й не думали навіть.
Наші діти й досі нам говорять, що ми живемо лише для себе.
Виявляється, про що ми дізналися згодом, старша і середня дочка вже придивляються до нашого з батьком будинку. Кажуть, мовляв, поруч з ним є хороші садочки та школи, і що взагалі їх діткам краще рости на природі, а не в маленькій “шпаківні”, орендовані чужій квартирі, яку щоразу доводиться міняти, а в своєму будинку жити спокійніше, можна і роботу постійно біля будинку шукати і школи та садочки змінювати не доведеться.
Добре, що хоч син наш виявився більш серйозною та відповідальною людиною і зайнявся вирішенням квартирного питання самостійно. Вони з дружиною вирішили почекати з народженням дітей, поки не створять всі необхідні для цього умови, і зараз займаються тим, що відкладають гроші на покупку квартири.
На питання до доньок: а що ж робити нам – людям похилого віку на пенсії? Дочки запропонували взяти однокімнатну квартиру в кредит, мовляв, нам багато не потрібно на старості років, а у них сім’ї молоді, і необхідно багато місця та зручностей. Зараз поки одна з них живе з чоловіком на орендованій квартирі, а друга в будинку у свекрів, і їм обом це не подобається.
Але ж у нас з чоловіком немає таких грошей, це лише в казці пенсіонери можуть купити собі житло. Наші доньки хочуть розділити наш з чоловіком будинок, і жити тут на дві сім’ї.
Залізати в борги, або ж заробляти на власне житло, як свого часу робили ми з чоловіком – вони не хочуть. Кажуть, мовляв: “У ваш час з цим було легше, умови для молодих сімей були краще, а зараз побудувати будинок власними силами практично не реально. Та й кредит такий їм ніхто не дасть, у них маленькі зарплати.
Ми з батьком, щиро кажучи, відчуваємо провину за те, що не можемо забезпечити своїм дочкам той рівень життя, який їм хочеться, а й віддавати останнє, що у нас є – бажання немає. Вважаємо, що у них обох є чоловіки, які повинні про них подбати. Свого часу нам з Романом зовсім ніхто не допомагав, ми самі старалися, як могли.
У підсумку ми донькам відмовили, а вони образилися на нас і не розмовляємо вже другий тиждень. Так хотілося спокійною і затишною старості, а в результаті вийшло все навпаки – суцільні сімейні непорозуміння. Син підтримує нас з батьком, і говорить, щоб ми з чоловіком не слухалися його сестер і не робили так, як вони нам говорять, а щоб самі дбали про свою старість.
Як думаєте, ми з чоловіком праві з Романом, що не віддаємо будинок донькам, чи краще пустити їх сім’ї сюди, щоб вони теж жили щасливим життям, адже ми їх батьки? Бо я геть не можу зробити правильний вибір.
Фото ілюстративне.
