Сучасний світ зараз дуже непростий, життя в ньому таки складне. Не хочеться зараз жалітися і плакати, скаржитися на владу і на все інше – і так всі все самі розуміють. Ми з чоловіком одружилися в 1987 році, року мені було 19 років, а чоловіку 24. Тоді всі перспективи в житті здавалися райдужними. Зараз ми з чоловіком обоє вже немолоді, колишні бізнесмени. Нинішні роботодавці в нас не дуже потребують, а свій бізнес довелося прикрити через високу орендну плату: спочатку дали зелене світло малому бізнесу, а потім створили важкі умови. Ну, хто займався бізнесом і зазнав збитків, той зрозуміє.
Після того як ми з чоловіком збанкрутували, ми стали відразу шукати роботу. У чоловіка вища освіта, але так як за професією він працював колись в кінці 80-х, то на хорошу інженерну посаду його вже не беруть, навичків та стажу немає. Будь ласка: сторож, кочегар, двірник. Адже кому потрібен працівник за 50 з довгим хвостиком? У мене тільки середня освіта, працювала в 90-х в садочку і магазинах, потім весь час чоловікові в бізнесі допомагала, тому на біржі праці мені пропонують роботу, яка оплачується мало, наприклад. Влаштовувалася в магазини, персонал змінюється щотижня і вічні недостачі.
Так поки і тягнемо: чоловік сторож зі змінами, я працюю нянькою в дитячому саду, пенсій поки немає, всюди платять копійки, живемо майже впроголодь. Є у нас дочка, але вона живе з зятем дуже далеко, та й двоє дітей у них. Їм самим би чимось допомогти хотілося, подарунки або гроші вислати, але ми не можемо. Зараз взагалі ми в непростому становищі: поки були закриті садки через обмеження, ми взагалі в великі борги влізли. Їмо пісну гречку або макарони, м’яса і риби майже не буває на столі, потроху роздаємо борги. Здавалося б – виходу немає, але він є. Тільки ось як чоловікові це моєму пояснити, що цей вихід – краще за всіх інших?
У нас двокімнатна квартира в місті, слава Богу, своє житло є! А ще від моїх батьків дістався мені в спадок будинок в селі. До недавнього часу там жила сестра моєї мами, але вона стала вже зовсім слабкою і її дочка (моя двоюрідна сестра), забрала її до себе. Будиночок так собі, маленький, глиняний ще: 3 кімнати, але є двоконтурний котел (вода, опалення), так що навіть піч топити не треба. Звичайно, будинок потребує ремонту, але з часом все можна зробити, було б бажання. Тим більше, в основному потрібна тільки «косметика» – побілити і шпалери поклеїти, старе все вже, а так стіни утеплені, вікна – склопакети, все добре!
Пропоную чоловікові здати тут нашу квартиру в оренду і переїхати в цей будинок, в село. Заведемо згодом гарне господарство, город аж 12 соток, садити можна все, що завгодно, аби здоров’я було. За оренду ми будемо отримувати стільки ж, за скільки я працюю нянею. А з нашого села прямий автобус до міста, 40 хвилин чоловікові їхати до його змінної роботи, ну чому б і ні? На пів години більше, ніж він сам зараз пішки ходить! Але чоловік уперся, і зовсім слухати мене не хоче, кричить на мене: «Ти що – нерозумна? Яке село, ми все життя були міські. Які городи, кури і свині, ти ніколи не працювала на землі, і крім кота, у тебе тварин не було, тим більше худоби, через яку вставати о 5-тій ранку треба. Краще продамо той будинок будинок і буде у нас більше грошей».
Ну ні! Це єдиний наш вихід, тільки поки цього чоловік не розуміє. Складнощів я не боюся, звичайно, важче ніж тут нам там точно не буде: коли у нас був свій бізнес, мені доводилося нарівні з вантажниками і коробки носити і вставати вдосвіта. Як же достукатися мені до свого власного чоловіка? Які слова підібрати? Підкажіть, дайте мені пораду! Особливо цікава думка тих, хто знає, що таке сільське життя і міняв місто на село. Мені цікава буде кожна порада, кожна сімейна історія. Я так хочу вашої підтримки і хочу прочитати всі позитивні коментарі чоловікові. А можливо, я десь помиляюся? Тому скажіть мені про це, щоб я не зробила ту помилку.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – rozhyshche.rayon.
