fbpx
Життєві історії
У нас є накопичення, ми відкладали для сина, щоб він міг почати будуватися. Дочці треба ще три роки за навчання в університеті платити. А тепер що – віддати все сестрі

Я вийшла заміж 28 років тому. На той час я вивчилася в медичному училищі і повернулася в село працювати фельдшером. Ми з чоловіком відразу захотіли жити окремо, він у мене з дитячого будинку, а в мене вдома була ще молодша сестра Леся. Але сестра відразу після мого заміжжя поїхала в місто, знайшла роботу, винайняла квартиру, а згодом дуже успішно вийшла заміж.

Лесі пощастило з чоловіком, у нього і квартира своя в центрі міста, і машина, то ж сестра відразу попередила і мене, і маму, що в село не повернеться. А до мене Леся прийшла з пропозицією, мовляв, переїжджай до мами, доглядай її, все майно буде твоїм, я ні на що претендувати не буду.

Ми з чоловіком порадилися і пішли жити до мами. Мама з моїм Іваном відразу порозумілася, поважала його і все говорила, що родова садиба в надійних руках: чоловік і прибудову до будинку добудував, і теплий туалет зробив, і ванну. За два роки наш будинок було і не впізнати. Живемо не гірше, ніж у місті, роботи тут, звичайно, більше: і город, і ділянка, і кури, і качки, і навіть корову ми довго тримали, потім вже продали, коли мама почала нездужати.

Сестра якщо і приїжджала до нас, то лише по великих святах, і то так – посидять годинку для годиться, мама їм повні сумки продуктів наготує, і Леся з чоловіком сіли в машину і поїхали. Жодного разу вони не приїхали нам на городі чи по господарству допомогти, але ми від них особливої допомоги і не чекали, самі справлялися.

Ми з чоловіком виростили двох дітей – дочку і сина. Син уже дорослий, планує незабаром одружуватися, а донька ще вчиться в університеті, правда, на платній основі. Щоб допомогти дітям, Іван останні роки почав на заробітки їздити, бо ж треба для дітей на майбутнє щось відкласти. Та й в наш будинок ми завжди вкладали багато грошей, не шкодуючи нічого.

Мама завжди повторювала, що Лесі тут нічого не треба. Та й так би мовити, ви з зятем будинок, вважай, перебудували, то він по праву ваш. Я все перепишу на вас. Ми маму не підганяли, бо були впевнені, що все наше. Тай сестра завжди говорила, що ні на що не претендуватиме, мовляв, ти маму доглядай, і все – ваше.

Але в підсумку вийшло так, що своїх слів ніхто не стримав. Леся передумала і сказала, що мама має на неї переписати половину свого майна, або ж я маю віддати їй її частину грошима. Ось так.

Я все життя тут прожила, стільки сил вклала і в будинок, і в ділянку. А тепер все продати? Чи віддати половину вартості грошима? Звідки у нас із чоловіком такі кошти? Ми в селі живемо, своїм господарством та землею.

Місяць тому мама надумала їхати в місто робити дарчу на мене. Сказала про це сестрі. А Леся відразу почала скаржитися, що вона теж дочка і мама не може ось так просто залишити її без спадщини, а раптом у них з чоловіком не складеться щось і вона залишиться без нічого.

Мама подумала, і вирішила, мовляв, Леся теж дочка, не можна її обділити. А мені, ховаючи очі, пояснила, що, мовляв, Леся, якщо в неї все добре буде, все одно сюди не приїде. Ну, а коли що… Житимете разом. Діти виростають, розлітаються, а ви – сестри.

Переписала мама все на нас обох, а сестра відразу нам з Іваном заявила: або ми продаємо будинок із садибою, або я виплачую їй половину вартості грошима.

У нас є накопичення, ми відкладали для сина, щоб він міг почати будуватися. Дочці треба ще три роки за навчання в університеті платити. А тепер що? Віддати все сестрі? За що? Мамин будиночок, який він був, копійки тепер би коштував, ми сюди дуже багато вклали, а вона хоче навпіл.

Дуже несправедливо поступила з нами і сестра, і мама. Ми з чоловіком в розпачі, не знаємо, що робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page