Мені п’ятдесят п’ять років, я ще доволі молода, щоб справлятися з домашніми справами без допомоги. Я працюю на роботі, приходжу додому роблю всю необхідну роботу – прибираю, перу, мию, готую їжу. Нічого в цьому поганого я не бачу, адже усі жінки так живуть.
Рік тому мій єдиний син одружився. Я була цьому дуже рада, адже Володимиру вже тридцять років, давно пора створювати сім’ю. Наречену, двадцятитрирічну Світлану він привів в нашу квартиру. Я нічого не мала проти, адже квартира у нас велика, трикімнатна, тому я з радістю прийняла невістку в свій дім.
Я ніколи не заважала їм жити і не давала їм ніяких порад. З усіх сил я намагалася бути хорошою свекрухою, але, видно, перестаралася. Коли невістка на початках питала мене, що допомогти, я відповідала, що я вже все зробила. Адже дівчина молода, їй ще дітей народжувати. Так що перепрацьовувати ні до чого, ще встигне, думала я собі. Син завжди мені допомагав по дому, а його дружину про допомогу я не просила. І це було моєю величезною помилкою.
Я дуже старалася бути хорошою свекрухою, і невістка поступово сіла мені на шию. Через кілька тижнів перестала питати, чи потрібна мені допомога. Потім почала кидати чашки де попало, і забувала їх помити. Я спочатку дозволила Світлані пити чай і каву перед телевізором в залі, а не в кухні, тепер вона користується моєї добротою. Нещодавно почала помічати, що невістка навіть одяг мого сина перестала прати і прасувати. Дівчина всі свої обов’язки переклала на мої плечі.
Виходить, у мене була одна дитина, а тепер – дві. Я хотіла бути мамою для неї, але це вже переходить всі межі. Вона не прибирає, не готує їсти, не пере, не ходить в магазин за продуктами, а тільки їсть, спить і на дивані перед телевізором лежить. Світлана закінчила університет, але роботу поки-що не знайшла, тому цілими днями сидить вдома.
У нас в сім’ї є традиція, кожного тижня в неділю я роблю вареники. Світлана їсть, хвалить, але допомогти не пропонує, оскільки на вихідних вони з сином сплять до обіду.
Але минулої неділі мене викликали на роботу. Я замісила тісто, все підготувала і попросила невістку наліпити вареників. Коли ввечері я повернулася додому, то побачила, що Світлана нічого не зробила. Я відразу прийнялася готувати, на душі мені було дуже прикро. Ну як так, жити в квартирі разом і зовсім нічого не робити. Не розумію, як її виховувала мама.
Але я не стала нічого говорити, бо добре знаю свого сина – він стане на сторону дружини, а я ще й в результаті вийду винна.
Звичайно, я сама винна, що дозволила невістці так себе вести в моєму домі, але ж совість хоч якась бути повинна. Я не розумію, як можна сидіти і дивитися на людину, яка весь день працювати, втомлюється і не намагатися їй допомогти? Невістка навіть на мої прохання про допомогу почала відповідати, що зайнята або трохи пізніше зробить. Природно, ніхто нічого не робить і мені доводиться одній справлятися з роботою по дому.
Я не розумію, чому моїй невістці не хочеться піднятися з дивана і щось зробити – піти на роботу, наліпити вареників, чи просто помити за собою кружку. Скільки часу це ще триватиме і як правильно поводити себе в такій ситуації?
Фото ілюстративне – dreamstime.
